20 березня виповнюється 90 років із дня народження Святослава Теофіловича Ріхтера (1915-1997). З 1920 по 1937 рік, до від’їзду на навчання до Московської консерваторії, він мешкав в Одесі. Саме в нашому місті відбулося його народження як музиканта. Повідгорнемо ж завісу Часу й зазирнімо в молодість Святослава Ріхтера...
...Батько дуже любив сина. Це він назвав його Світом. У 1916 році Теофіла Даниловича Ріхтера “запросили до Одеси працювати органістом у кірсі” й надали квартиру в будинку поруч із нею, за адресою Лютеранський провулок, 2. Дружина з сином залишилася в батьків у Житомирі. На самому початку 20-х родина возз’єдналася в Одесі.
В Одесі Світ навчався в німецькій школі № 38 з 1926 по 1931 рік. Вона розташовувалася в тому ж будинку, де мешкали Ріхтери. Квартира була на бельетажі. Вікна дивилися у двір і в провулок. Тут починалися музичні захоплення хлопчика. В домі виконувалися тріо, квартети. По четвергах Ріхтери відвідували музичні вечори в будинку професора Б.Д. Тюнеєва. За свідченням Якова Зака, “Тюнеєв уже тоді говорив, що Ріхтер буде першокласним фахівцем. І не тому, що в нього якісь чудові руки, а просто - буде й годі. Тюнеєв виявився чудовим пророком”.
Звичайно, нас цікавить, як у життя Світа входила музика. Звичайно все починається з музичної школи або систематичних приватних уроків. Святослав НІКОЛИ не навчався в музичній школі, не було в нього і постійного вчителя музики. “Хоча батько був чудовий музикант, я за весь час взяв у нього не більше десяти уроків... В решті був полишений сам на себе. Щоправда, часто запитував його про той чи інший новий для мене твір. І одержував цінні поради. Я був перекірливий, не слухався, все намагався робити сам. Тато казав: “Як ти граєш? Як тримаєш руки? Що це таке?”. А мама заперечувала: “Облиш хлопчика в спокої, нехай грає, як хоче” (тут і далі цитуються уривки з інтерв’ю та спогадів С.Т. Ріхтера. - Ред.). “Восьми-дев’ятирічним я почав грати. Ніколи не грав гами, вправи. Відразу почав вивчати Перший ноктюрн Шопена. Тато був нажаханий... Я грав усе, що хотів: “Тангейзера”, “Лоенгріна”... Я мав дужий потяг до театру”.
...Музика входила в життя дитини й через програвання оперних клавірів. Вдома їх було близько сотні - Мейєрбер, Верді, Гуно, Мусоргський, Вагнер... Поза сумнівом, вірним є влучне зауваження музикознавця Г. Когана: “Ріхтер ішов від музики до фортепіано, а не від фортепіано до музики, як це зазвичай буває”.
Коли Теофіл Данилович змушений був припинити роботу в кірсі під тиском “ідейних” колег по консерваторії, він, крім викладання фортепіано, зосередився на роботі органіста в оперному театрі. На репетиції та вистави брав із собою сина. “Стоячи в оркестрі або де-небудь поблизу, я проходив в оперному школу”. Можливо, саме тут у нього виникли думки про диригування. Приблизно з 7-8 років Світко почав складати музику. І хоча на вступному іспиті до Московської консерваторії в 1937 році Святослав грав свою прелюдію до-мінор, після від’їзду з Одеси він перестав складати музику.
Звичайно, істотний вплив на формування музиканта справило музичне життя міста. У його роки воно було в Одесі інтенсивно насиченим, змістовним. Серед видатних музикантів-гастролерів, яких слухав Ріхтер, - Микола Метнер, Олександр Глазунов, Сергій Прокоф’єв...
У 1931 році батько познайомив сина зі своїми старими знайомими і шанувальницями, сестрами Семеновими. Їх було вісім. “Я грав у них вдома концерт Шумана. І мав успіх. Мені захотілося стати піаністом... У мене відразу з’явилося вісім шанувальниць...”.
А тоді йому було лише 16. Два роки перед тим концертом він почав працювати концертмейстером у гуртку любителів оперного мистецтва при Матроському клубі. З 15 років С. Ріхтер починає професійну діяльність, працюючи акомпаніатором в Одеській філармонії. Він бере участь у так званих збірних концертах в установах, на заводах і фабриках. “Я почав заробляти, якось навіть мішок картоплі одержав”. Як згадувала професорка консерваторії Л. Гінзбург, "Славкове ім’я там гриміло: захоплювало його вміння читати з листа... Славко грав геніально. У нього ніколи не було похибок, і слухачі піднімали до нього руки в захопленні. Після цього він пішов працювати в оперний театр”. Тут став концертмейстером балету.
“У 19 років до мене прийшла ідея дати сольний концерт, хоча фортепіанною літературою я майже не займався. Грав Шопена в Клубі інженерів (Клуб інженерів і техніків по вулиці Пастера, 60 - В. М.). Там не дуже велика зала... Концерт пройшов без галасу, але преса була”. Пізніше він казав, що погано пам’ятає, як пройшов концерт, але ніколи не забував запаху піднесених йому троянд... Це був перший і останній Ріхтерівський концерт в Одесі.
Теофіл Данилович давав приватні уроки. За рекомендацією пастора Шеллінга навчав музики дітей німецького консула Пауля Ротта. Він приводив до консульства сина. Ротт любив слухати його гру. У домі Ротта влаштовувалися лекції, вечори танців, які відвідував Святослав.
У другій половині тридцятих років С. Ріхтеру дедалі частіше спадав на думку від’їзд із Одеси. “Я був концертмейстером в опері, коли композитор С. Василенко приїхав до Одеси зі своїм балетом “Цигани” за Пушкіним. Він перший подав мені реальну ідею поїхати до Москви. Він вважав, що мені належить вийти на московську орбіту”.
У кожній справі повинний бути вирішальний поштовх. Для Святослава таким стали гастрольні виступи в Одесі Г. Нейгауза. Л. Гінзбург згадувала: “Наступного дня після відкритого уроку Нейгауза в консерваторії я зустріла Теофіла Даниловича на Соборній площі. Він зупинився й каже мені: “Пошлю Світка до Нейгауза!”.
Як планував батько, так і сталося: у 1937-му Святослав їде до Москви, не пориваючи остаточно з Одесою. “Збирання до Москви. Добування коштів. Кожен робив посильний внесок. Найбільше допоміг окуліст Філатов. Його сина навчав мій батько, а я з нагоди народження його написав фортепіанную п’єсу. Розставання з Одесою, Ланжероном. І хоча я приїздив іще на канікули, відчував, що прощаюся назавжди”.
...Генріх Густавович Нейгауз дуже любив учня. Пишався ним і навіть вважав, що чогось навчався від нього. Називав Ріхтера генієм задовго до світового визнання.
