Генеральна Асамблея ООН у лютому 1993 року оголосила Всесвітній день водних ресурсів. Відтоді земляни щороку відзначають його 22 березня. Головна мета - залучити до святкування уряди, громадські організації та приватний сектор усіх країн, щоб сприяти охороні та збереженню ресурсів прісної води і водних ресурсів планети.
Проблема дуже гостра: запаси прісної води на планеті зменшуються з загрозливою швидкістю. Учені забили тривогу ще в XX столітті. Сьогодні понад 40% населення планети живе в районах з гострою недостачею води. Щороку понад 2,2 млн. чоловік вмирають від хвороб, пов’язаних із низькою якістю води, щодня з тієї ж причини вмирає 6000 дітей. Прогнози страшні: до 2025 року дві третини населення світу - близько 5,5 млрд. людей - страждатимуть від недостачі та відсутності води.
Одеська область географічно виглядає благословенним краєм, багатим на природні ресурси, насамперед на прісну воду. Давно наші запаси води ретельно підраховані. Одещина містить у собі басейни найбільших рік Європи - Дунаю, Дністра, Південного Бугу, загальна довжина їх у межах області - 330 км. Додамо до водного балансу й середні річки Кодиму, Чичиклію, Кучурган, Тилігул, Когильник, загальна довжина яких понад 500 км. Та ще 1135 малих річок, струмків і водотоків - це ще понад 7000 км. Додамо 828 ставків і безліч водоймищ, зокрема Придунайські заплавні озера й лимани. І підземні води - тільки в Одесі на територіях підприємств налічувалося понад 200 свердловин. Здається: води - хоч залийся!
Але ось дані фахівців ЮНЕСКО: за запасами місцевих водних ресурсів (1 тис. кубометрів на одну людину) Одеська область (як і Україна) вважається однією з найменш забезпечених у Європі. Для порівняння: у Франції й Німеччині - 3,5 тис., у Великій Британії - 5 тис. кубометрів на людину.
Але справа не так у тому, що колись багатоводні ріки й озера Причорномор’я поступово висихають або пересихають, як у тому, що техногенна діяльність людини катастрофічно прискорює ці процеси, а забруднення вод завадить їх використанню. Сьогодні наш край належить до зони інтенсивної деградації прісноводних екосистем.
Ось чому Всесвітній день водних ресурсів закликає: загальнопланетарні проблеми починати треба з окремо взятого регіону, області, району, села, з кожної окремо взятої річки, кожного джерела. Як? Нехай скажуть фахівці, нехай засукає рукави місцева влада, а громада не даватиме їй спокою. Як? Адже є ж приклади розвинутих країн. Ті ж німці, що живуть в індустріально розвинутій країні, вміють захищати своє довкілля і строго карати за порушення екологічних законів і правил. Що нам заважає?
Та ж сільська громада повинна вимагати з місцевої влади виконання законів щодо захисту природи, води та землі. Це стосується кожного члена місцевої громади. Нехай тільки спробує заїжджий орендар землі, вирощуючи кавуни й дині, забруднювати отрутохімікатами нашу річку! Цей хижак тут - тимчасовий правитель, напакостить і зникне, а моя бабуся пам’ятає, як вони дітьми купалися в прозорих заводях глибокої й чистої річки, а хлопчаки поруч ловили рибу і раків. І не наважиться сільський голова віддати на березі нашої річки ділянку землі під автозаправку та мийку, навіть за великий хабар - не дозволимо! І заплавний луг не дамо переорати приватникам під плантації цибулі...
ЮНЕСКО наводить позитивні приклади вирішення цих проблем у наш час. Так, 10 років тому в Південній Африці (населення 42 млн. чол.) 14 мільйонів не мали доступу до чистої питної води. Але за сім років цю цифру скорочено вдвічі, а до 2008 року ПАР забезпечить усе населення чистою водою. Чим Україна гірша від Африки?
