Від часу першого в Одесі “Ріхтерфесту” минуло два з лишком роки. У грудні 2002-го відбулася перша проба сил, а теперішній фестиваль уже заявив про себе як про помітне явище культури, як про важливий духовний і моральний феномен. Саме на цьому, етичному, аспекті хотілося б наголосити окремо. Акцій in memoriam – на спомин – про великих музикантів минулого й на всьому світі не дуже багато, а в Одесі їх буквально один-два, та й нема. Крім “Ріхтерфесту” це ще “Ойстрах-асамблея”, ініційована тим-таки невгамовним ентузіастом Юрієм Диким.
Як хочеться сказати: “його взірець – усім наука”! і так хочеться вірити, що коли-небудь у нашому місті з’являться фестиваль пам’яті Нежданової, Пігрова, Столярського, Данькевича... Та повернімося до “Ріхтерфесту”.
Його прообразом, безумовно, постали відомі “Грудневі вечори” в Московському музеї образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна. Від них одеський фестиваль перебрав духовну естафету, від них успадкував стиль первинної інтелігентності.
“Ріхтерфест” першим долучився до низки ювілейних урочистостей, дочасованих до 90-річчя Святослава Теофіловича. Святкування відбудуться цього року і в Москві, і в Житомирі (де великий піаніст народився), і в Німеччині.
Саме тому така велика відповідальність випала на долю концерту-відкриття “Ріхтерфесту”. Цей вечір постав, по суті, прологом усього ювілейного року, його врочистою прелюдією.
Звідси й незвичайна побудова концерту. Він складався ніби з двох програм – мемуарно-розповідної та власне виконавської. Кожна з них була гідна окремого вечора, а разом вони й емоційно, й за часом викликали помітне перевантаження – концерт тривав понад три години поспіль!
Розповідачем у першій частині виступив популярний телеведучий Юрій Макаров, який зараз у співавторстві з Ю. Диким (за підтримки Посольства ФРН в Україні) готує сценарій фільму про Ріхтера, і тому має унікальні матеріали, що з них багато які оприлюднено вперше.
Власне концертна частина вечора здалася мені менш переконливою – надто вимогливою для виконавців була незрима присутність Святослава Ріхтера, надто свіжою була згадка про його піаністичне мистецтво, явлене як одкровення та диво і в першому відділенні концерту.
Так драматургічний недогляд – лобове зіткнення концертної й мемуарної частин вечора – стало істотним каменем спотикання для молодих київських виконавців, лауреатів міжнародних конкурсів Марії Пухлянко, Інни Солдатенко та Марії Мироник. Досвідченіші майстри – соліст нашої філармонії Володимир Саксонський, львів’янин Йожеф Єрмінь і Валерій Козлов (Київ) – зуміли все ж гідно вийти зі становища, продемонструвавши високий клас артистизму.
Спеціальним гостем вечора став юний Лука Затравкін – феноменально обдарований піаніст, що по праву здобув усеєвропейську славу. У свої 14 років він почесний професор Женевської музичної академії. Поява його на одеській концертній естраді стала для меломанів відкриттям.
А ще за три дні “Ріхтерфест” подарував нам зустрічі з мистецтвом Дмитра Башкирова. І тут нас знову чекало відкриття. Колишній шалений романтик Башкиров постав нині в новій личині. Його манера гри стала ригористичною, жорсткою, графічно зламистою. Знайомі речі – “Місячна...” Бетговена, шопенівський полонез і особливо соната Гайдна – пролунали відсторонено, будучи спроектованими на світ ХХ століття з його злими навалами та катастрофами.
Цьому світові негарної реальності у Башкирова протистоїть світ нереальної краси – у прелюдіях Клода Дебюссі та зіграній “на біс” п’єсі іспанського автора Фернандо Момпу “Дівчина в саду”. Одесити піднесено зустріли уславленого піаніста.
А далі “Ріхтерфест” принесе нам зустрічі з мистецтвом Юрія Дикого, Бориса Блоха й Олексія Ботвинова... Музичні свята на честь нашого великого земляка триватимуть до кінця року.
