Сьогодні Любашівка опинилась в ролі головного героя відомої російської казочки для дітей. Випустив Іван-царевич стрілу в небо, не знаючи, чим все це обернеться для нього. Очікував красуню-наречену. Але замість вимріяної дівчини довелось брати за дружину болотну жабу.
Ось у такому святому невіданні перебували і ми, любашівці, коли звістку про початок будівництва автобану Одеса – Київ одноголосно сприйняли “на ура”.
- Оце вже наше дорожньо-ремонтне підприємство остаточно розквітне, а ринок “Дорожній” отримає друге дихання, - раділи ми передчасно. – Врешті любашівські копчені ковбаси завоюють ще більше любителів, а ненав’язливий дорожній сервіс “на трасі” стане більш цивілізованим, а тому більш затребуваним. Адже який населений пункт на цій дорозі розташований зручніше, ніж Любашівка?
Ми радо прийняли в себе цілу армію будівельників, знайшли місце для розташування сотень одиниць техніки, надали десяток кар’єрів для виробітку піску та грунту, дозволили п’яти асфальтним заводам “коптити” любашівське небо, майже закрили очі на зруйновані під’їзні шляхи, стали своєрідним центром будівництва нового шосе, а натомість отримали...
Автобан пройшов повз Любашівку. Буквально у кількох десятках метрів від старої автотраси, ніби глузуючи над всіма сподіваннями земляків, над їхньою щирістю і гостинністю. З’їзди в Любашівку, звичайно, є, але “покружляти” цими “головоломками” чомусь жоден транзитний транспорт не бажає. Навіть водії автобусів примудряються висаджувати пасажирів, не заїжджаючи на міжміську станцію “Любашівка”. Роблять це прямо в полі.
Прикро, дуже прикро. Але мчать стороною рефрижератори та джипи, автобуси й легковички. Мчать повз нашу казну й надходження, які раніше давала траса.
- Бувають дні, що й почину не маємо, - розповідає приватний підприємець Людмила Кравченко, що тримає тут торговельний лоток, - а нам же потрібно на податки хоч щось зібрати. Про заробітну плату і мови немає. Онде більша половина підприємців уже покинула свої робочі місця. Адже виторгу ніякого.
До слів моєї співрозмовниці долучається Наталя Миндруль, Тетяна Кризель. Молоді жінки уже б і самі покинули “дурно мучитись”, але залишки товару тримають “на прив’язі”.
Майже без роботи та постійних прибутків залишилися автозаправки, станція технічного обслуговування, автобусна станція, переговорний пункт “Укртелекому”, автозупинка, готель, кафе, їдальні, магазини і той же ринок, котрий сьогодні має вигляд покинутого напризволяще хворого. Цілий сервісний комплекс став ураз непотрібним. Таке і в поганому сні не привидиться.
300 осіб втратили тут свої робочі місця і прибуток. Що означає це число для Любашівки, неважко уявити – це перестало існувати велике підприємство масштабу Любашівського елеватора.
А скільки надходжень недоодержав з початком пуску автобану районний бюджет! Суб’єкти підприємницької діяльності, що здійснювали свій бізнес на 307-му кілометрі автошляху Київ – Одеса, щороку перераховували до бюджету району близько 200 тис. грн. Станом на 1 січня 2005 року, за даними Любашівської МДПІ, вказані надходження зменшились наполовину!
Але й це ще не все. Ті, найбільш стійкі підприємці, які ще намагаються врятувати свій бізнес, буквально стогнуть від непідйомної для них в даній ситуації ставки єдиного податку.
Отже, сьогодні, хоч як не гірко це констатувати, ми обманулися у своїх сподіваннях. Чи може добра фея перетворити всі наші негаразди на життя достойне європейської людини?
Будемо сподіватися. Адже пам’ятаєте, як закінчилась казочка про Івана-царевича? Він врешті-решт одружився з красунею.
