Сьогодні предметом потрясіння сучасників , які знаються на сенсаціях , залишається яхтинг. Світу відомі понад 600 чоловік, які підкорили Еверест, 450 – які літали у космос, 12 – які були на Місяці. Але зареєстровано лише 5 екіпажів яхт, які здійснили надзвичайні морські рейди. Перехід одеської яхти “Альциона” з нашого міста до Санкт-Петербурга не записаний в книзі рекордів Гіннеса, це є надбанням бортового вахтового журналу. Однак і для України, і для морських країн СНД воно є унікальним. Адже по суті під вітрилами команда по водному контуру обійшла навколо всієї Європи.
Відхід “Альциони” від Одеського морвокзалу відбувся два роки тому - 15 березня. Тоді дрібний сніг, гнаний з моря крижаним вітром, вологою лягав на причали, але проводжаючих було багато. У церкві Святого Миколая відбувся молебень. В дорогу моряків благословили мер Одеси Руслан Боделан і російський консул в Одесі Фелікс Довженок.
Як говорить капітан яхти Михайло Пєтухов, метою візиту до Північної Пальміри було потрапити на святкування 28 травня 2003 року 300-річного ювілею цього міста і вручити меру Санкт-Петербурга листа із пропозицією встановити між нашими містами взаємини побратимів.
Цю ж пропозицію побрататися було залишено буквально в кожному з портів, куди заходили яхтсмени. У ті весняні хронологічні віхи вписався ще один ювілей: 28 липня на траверзі Лісабону екіпаж привітав свого капітана з 70-річчям.
Він душею давно став одеситом, хоча народився в Ленінграді.
У цьому місті він пережив дні блокади. В Петергофі вперше узяв в руки шкоти і захопився вітрильним спортом. Як показало життя- назавжди. На зустрічі екіпажу з журналістами і гостями музею Одеського порту, яка з волі обставин змогла відбутися тільки зараз, через 2 роки, М. Пєтухов сказав про себе слова, рідкісні у наш пригнічений турботами вік:
- Я щаслива людина! Тому що я завжди займався своєю справою. Моя робота цілковито співпадала з моїм захопленням і внутрішньою потребою усвідомити себе. Цю цільність доповнило те, що моя дружина теж яхтсмен. Свого часу вона завоювала “срібло” у першості Союзу. Вона ж допомагала мені керувати яхтою на зворотньому шляху до Одеси. Вітрила люблять мої син та онук, якому у день відходу “Альциони” виповнилося рівно 18 років Потім, коли ми поверталися по ріках Росії, він зустрів нас у Волгограді і допомагав вести човен вниз по Волзі.
Після закінчення школи юнкерів у Ризі Михайло Серафимович служив 9 років рульовим-сигнальником на катерах ВМФ. З 1952 року почав брати участь у серйозних перегонах і здобув лаври чемпіона. Був переможцем безлічі дуже престижних і важких регат. 13 років тренував яхтсменів олімпійської збірної. Підготував 120 майстрів вітрильного спорту, набагато більше знайшов друзів. Вони роз’їхалися по всьому світу, але залишились вірними добрій пам’яті. З багатьма він зустрічався в портах і яхтклубах, до яких по дорозі заходила “Альциона”. Можливо, без їхньої допомоги перехід і не зміг би з успіхом завершитися.
Перехід на Балтику співпав з часом суворих штормів. Довжина водного периметру, по якому належало обігнути Європу, складала за картою 5 тисяч морських миль. З урахуванням довжини зворотного шляху по Ладозькому і Онезькому озерах, ріках Росії яхта “намотала” дистанцію близько 17 тисяч миль - майже півекватора. Як сказав старпом Стас Тризна, він радий був шансу здійснення подорожі за 7 морів і “обігнути Європу, перетворивши її по суті в острів”.
- Першим портом заходу була Варна, де екіпаж ледве не був оштрафований на 700 доларів. У Стамбулі войовничо налаштованій турецькій владі, яка не володіла англійською, з труднощами вдалося роз’яснити, що до візиту треба поставитися тільки як до пацифістської акції. Не кращими виявилися погодні сюрпризи: до самої Франції йшли скрізь густу заметіль. Після добового відпочинку на батьківщині легендарного Одіссея - Ітаці, зробили швидкісний перехід за 350 миль до Месінської протоки. Човен знесло до Генуї. Там поламався кермовий пристрій. Ремонтувалився в штормовому морі. Перед Валенсією - аварія з рангоутом. Доба промайнула в роботах щодо його реставрації. У північних широтах дошкуляли яхтсменам припливно-відпливні течії. Їх сила була така, що під вітрилами, наповненими попутним вітром і водночас під працюючим двигуном, човен ледве міг утриматися на місці. В Булоні був такий густий туман, що в порт заходили, орієнтуючись тільки на звук маяка.
У більшості марин (морських яхтклубів) “Альциона” зустрічала теплий прийом і викликала великий інтерес. На борт приходили старі земляки – одесити. Матрос-кок Олександр Савецький сказав, що завдяки їхній гостинності екіпаж не мав проблем із провізією. Зате у водах пострадянської держави продовжували панувати порядки попереднього твердолобого режиму. В Клайпеді автоматники заборонили вийти яхтсменам у місто. В штики зустрічали наших морських миротворців і у Таллінні. Дискомфорт від надмірної суворості і водночас неорганізованості прикордонно-митних служб довелося випробувати навіть у самому Санкт-Петербурзі. Але, дякувати Богові, повернулися! Найбільше емоційних вражень від побаченого накопичилося в наймолодшого члена екіпажу – курсанта Одеської морської академії Віті Шавловського.
Тепер М. Пєтухов вирішив узятися за перо та проявити себе в літературному амплуа. Згадок і матеріалу для написання книги досить. Часу, здається, теж: не кожен же рік виходити в такі плавання.
