Коли чую ці слова з відомої української пісні, то одразу в уяві постають гірські полонини. А ще здається, що це все таке далеке від нас. Та поїздка у СТОВ “Злагода” спростувала мої уявлення, бо тут не тільки зуміли зберегти галузь вівчарства, а й розвивають її. Сьогодні вівчарські бригади, які очолюють Василь Стефогло та Михайло Ротар, доглядають понад 1000 вівцематок. Чабани вважаються кращими в господарстві. Та це й не дивно, адже обидва з цих своєрідних династій чабанів. Їхні батьки Андрій Стефогло та Федір Ротар у свій час були одними з кращих не лише у своєму господарстві, а й в районі. Ще в шкільні роки Василь та Михайло допомагали своїм батькам. Під час літніх канікул пасли отару, переймали всі премудрості вівчарства. Коли ж повиростали, вирішили стати чабанами.
Відповідальна і складна це справа. Тут і бригадири, і рядові тваринники мають дбати, аби кожна вівця ввійшла в зиму добре вгодованою, щоб взимку в годівницях було достатньо різноманітного і поживного корму.
Влітку, коли отари були на пасовищах, відремонтували кошари, заготували сіно, силос, січку, концентрати.
Все це сприяло тому, що ще в кінці січня почались окоти, які тривали впродовж всього лютого. Це був найвідповідальніший період для всіх трудівників вівцеферми. А бригадири в цей час, можна сказати, днювали й ночували у вівчарниках. Вони приймали приплід, стежили, щоб ягнята були в теплі, не хворіли. Виконувався комплекс зооветеринарних заходів. І це дало свої результати. На кожних 100 вівцематок отримано понад 90 ягнят. В цьому є заслуга й таких тваринників, як Леонід Гайдай, Андрій – син Василя Стефогло, його племінниця Наталія. Хоч праця тут досить важка, вони все роблять від душі. На жаль, у вівчарниках немає електроенергії.
- Років п’ять тому під час стихії вийшла з ладу лінія електропередач. І досі її не полагодили. Немає тут постійно і води, її підвозять. Тож весь окіт вони приймали при гасових лампах, а воду й корми доставляли навіть у заметіль. Цього досить, щоб зрозуміти, що всі чабани і бригадири, які тут працюють, справжні ентузіасти своєї справи. Тільки любов до вівчарства, яка закладена в них ще з дитинства, допомагає долати труднощі і дбати про те, щоб ця галузь тваринництва не занепадала, а навпаки розвивалась.
