На причалах портопункту Кілія йде жвава робота - докери готуються до приймання чергового судна. Вітчизняний канал Дунай - Чорне море вдихнув у це підприємство нове життя. Якщо в липні минулого року в портопункті працювало 56 чоловік, то зараз - 90, і надалі бригада докерів-механізаторів збільшуватиметься.
З часу введення каналу в експлуатацію портопункту вдалося значно збільшити обсяги вантажопереробки і за підсумками 2004 року вийти на 115,7 тисячі тонн, у результаті чого доходи становили 1 мільйон 84 тисячі гривень. Якщо 2003 рік портопункт Кілія завершив зі збитками в розмірі 172 тисячі гривень, то в 2004 році, завдяки каналу, прибуток підприємства становив 134 тисячі гривень.
- Ми встановили високу планку на поточний рік, - говорить начальник портопункту Володимир Геннадійович Чернобикін.
- Плануємо переробити 250 тис. тонн (у 25 разів більше, ніж до відкриття каналу) і одержати прибуток у розмірі 290 тисяч гривень. Ці цифри реальні: перший квартал показав, що йдемо з випередженням планових показників.
Оскільки Кілійський портопункт не має у своєму розпорядженні залізниці, його доля - транзитні вантажі, які "постачає" переважно Дунайське пароплавство. Кілійці зацікавлені в тому, щоб портопункт став структурним підрозділом Дунайського пароплавства - як Кілійський суднобудівно-судноремонтний завод. Торік була розпочата спроба провести реорганізацію. Зацікавленість з боку пароплавства теж є: портопункт у безпосередній близькості до заводу міг знизити невиправдані пробіги суден, які потребують ремонту. Але питання було вирішено негативно, оскільки УДП - все-таки акціонерне товариство, а порти - державна власність, і відповідно до існуючого законодавства, не підлягають приватизації.
- І все-таки ми будемо співпрацювати з УДП у будь-якій формі, - говорить Володимир Геннадійович. - На жаль, з 1 січня поточного року портопункт Кілія, що є структурним підрозділом порту Усть-Дунайськ, позбавлений будь-якої самостійності. Якщо ще наприкінці минулого року ми могли розпоряджатися заробленими коштами і зміцнювати свою матеріально-технічну базу, то зараз фактично позбавлені цієї можливості. Портопункт цілком перетворився на донора Усть-Дунайська, який опинився у незавидному становищі. Залишившись осторонь від нової водної магістралі, без активного державного втручання він не зможе повноцінно функціонувати.
Оскільки гроші, що їх заробляють кілійці, "розчиняються" у господарській діяльності Усть-Дунайська, першорядні плани портопункту залишаються на папері: вкрай необхідне фарбування кранів, ремонт буксира, придбання грейферів підвищеної вантажності, щоб підприємство було конкурентоспроможним і могло виконувати норми вантажних робіт на рівні портів Ізмаїл і Рені.
Як би там не було, кілійці все-таки зуміли зберегти виробничий потенціал, цілеспрямовано працюють над збільшенням обсягів вантажопереробки і сподіваються вийти на показники, досягнуті у вісімдесяті роки. І навіть, говорить В.Г. Чернобикін, наблизитися до заповітної, мільйонної, тонни.
