...У цьому мали змогу переконатися всі, хто побував на черговому занятті громадського університету екологічних знань Одеської державної наукової бібліотеки ім. Горького, яке відбулося 30 березня, і на якому з лекцією “Міжнародна діяльність України з питань охорони “Чорного моря”, виступив учений секретар Українського наукового центру екології моря, кандидат географічних наук Віктор Коморин.
Усе екологічне буття нашого краю витворюється на межі двох могутніх стихій: степу і моря. Але парадокс полягає в тому, що екологічне здоров’я моря, а, отже, і наше з вами здоров’я, залежить не стільки від того, як ми поводимося з морем і на морі (загалом, у цій стихії ми воліємо бути сумирними), скільки від того, що ми витворяємо з нашими степами і в степах, тобто по всіх наших полях, і, зрозуміло, містах, селах та містечках.
Ось кілька сумних, але промовистих, й офіційно підтверджених, цифр. Щороку вітчизняні підприємства лише комунально-побутового господарства скидають в Чорне море майже 34 тис. тонн так званих завислих речовин; понад 8 тис. тонн азоту, понад 2 тис. тонн фосфору та 24,1 тис. тонн нафтопродуктів. Тут можна патетично запитати: “А де ж наші очисні споруди?!” А ми й запитуємо, ось уже впродовж багатьох років. А нам відповідають, що лише в найбільш “очисно-захищених” місцях – Одесі, Миколаєві, Севастополі та інших містах Криму дефіцит пропускної спроможності становить (вдумайтесь-но) 273 тис. куб. метрів на добу! А скільки у нас містечок і селищ, які взагалі не мають відповідних очисних споруд. А як бути з тим фактом, що в системі централізованого водовідведення населених пунктів майже 25 відсотків усіх каналізаційних мереж перебувають в аварійному стані?
В березні 2001 року Верховною Радою ухвалено Закон “Про затвердження Загальнодержавної програми охорони відтворення довкілля Азовського і Чорного морів”, яка стала колективним набутком наукової спільноти кількох організацій та закладів, в тому числі й уже названого мною Українського наукового центру екології моря. Так от, у програмі наводяться цифри, які примушують усіх нас, а особливо промисловців та фахівців з екології, здригнутися. “Суттєвим чинником, - читаємо там, - забруднення морів є дифузні джерела, в основному змив з сільськогосподарських угідь та територій населених пунктів. Щороку з водами річок України до Чорного моря надходить 653 тис. тонн “зависних” речовин, понад 8 тис. тонн органічних речовин, близько 1900 тонн азоту та 1200 тонн фосфору. Особливо відчутно впливають на його стан малі річки Криму, Приазов’я і Причорномор’я. Із стоком малих річок до басейнів Азовського і Чорного морів виноситься близько 11,6 відсотків незасвоєних азотних добрив, 13 відсотків фосфорних добрив та 6 відсотків пестицидів.
З активізацією національного та міжнародного судноплавства, зростає ризик забруднення морського середовища, особливо під час транспортування небезпечних речовин. Відсутність достатньої кількості належних портових споруд для складування та обробки екологічно небезпечних вантажів, а також низький рівень забезпеченості морських транспортних засобів системами очищення побутових стоків та утилізації твердих відходів призводить до значного забруднення морських акваторій та акваторій портів”. А додам, що море зігріває душу не лише нам, українцям, але й нашим сусідам – росіянам, туркам, болгарам, румунам, грузинам, й екологічна ситуація там не краща, а подекуди й значно гірша. А щодо портів та пляжів... Досить сказати, що в Одеському, Іллічівському та Керченському портах вміст нафтопродуктів у воді перевищує гранично допустимо концентрацію в півтора-два рази, а на багатьох наших пляжах забруднення води сягає таких меж, що краще б про це не знати.
Одначе жахати одне одних вражаючими фактами нашої безгосподарності, бідності і техногенної відсталості можна скільки завгодно. Постає питання: а чи робиться щось для того, щоб?.. Так, на щастя, уже робиться. Передусім, відповідні органи провадять інвентаризацію берегових джерел скидів господарсько-побутових стічних вод і, де штрафами, а де переконанням та екологічним просвітленням, намагаються примусити їх володарів дбати про безпеку. Вже намічено кілька пілотних проектів з переробки та утилізації відходів, що утворюються на очисних спорудах; створення та удосконалення споруд; де здійснюється перевантаження та зберігання нафтопродуктів, хімічних речовин тощо. Формується і цільовий фонд коштів, які мають забезпечувати дану програму порятунку Чорно моря, за яким до 120 млн доларів намічено залучити за Міжнародним Чорноморським фондом, Глобальним екологічним фондом та еколого-рятівною програмою TAСIS.
Здається, вже всі уряди, регіональні керівництва та екологи країн Причорномор’я усвідомили, що боротися за врятування Чорного моря поодинці – річ безнадійна. Ось чому Україна все активніше, своїм науково-інтелектуальним, технічним та фінансовим потенціалами прилучається до міжнародної Конвенції про захист Чорного моря від забруднення, Договору про заборонення розміщення на дні морів та океанів ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення; Протоколу про збереження біологічного різноманіття Чорного моря; Конвенції про рибальство та збереження живих ресурсів Чорного моря, низки інших правових документів, які, з одного боку, дозволяють налагоджувати тісне співробітництво по всьому периметру моря, з іншого – сприяють взаємоконтролю за станом екології та діями сусідів-партнерів.
Сприятиме оздоровленню чорноморських пляжів, особливо в районі Керченського півострова, і спільна україно-російська комплексна програма охорони та відтворення довкілля Азовського моря, яке просто-таки споріднене з Чорним. І значні надії тут покладаються на Азовську російсько-українську міжпарламентську комісію, яка володіє законодавчою ініціативою і здатна спрямовувати на святу справу відповідні фінансові та технічні ресурси і й ще – на створення методологічних центрів з проблем екології Азовського й Чорного морів, і, звичайно ж, на створення нових і реанімацію нині існуючих природних та біосферних заповідників. Передусім ідеться про Чорноморський та Дунайський біосферні; Казантипський, Карадазький та Ялтинський природничі заповідники. Словом, нам слід діяти так, щоб наші “Національні доповіді” з проблем екології ніколи більше не доводилося супроводжувати епіграфом із трагедійно-пророчої констатації української поетеси Ліни Костенко:
Ластівки тікають із Європи.
Що поробиш? Скрегіт, регіт, рев.
Чад, бензин, вібрації, галопи, -
Птиці мертві падають з дерев.
Бережімо ж птахів і дерева, море і ниви наші, землю і себе, присоромлених в екологічному та громадянському невігластві, - на ній, грішній!
