Уявлення про малий і середній бізнес в Іванівському районі склалося певне. Якщо є бізнес, то, безумовно, великий. Адже те, що мале, скажімо, в Одесі, то в Іванівському районі велике. Однак число підприємців, назване головою райради Наталією Бяновою, вражає - понад чотири тисячі.
Багато хто починав з торгівлі. Воно й зрозуміло. Там простіше заробити. Так, наприклад, була сім’я, яка певний час тому на головній вулиці райцентру торгувала хот-догами. Тепер на місці їхньої "точки" цілком респектабельне кафе, де, спростовуючи розхожу думку, що в невеликій і небагатій Іванівці кафе не виживе, вони розгорнулися. Виявляється, справа не тільки в кількості можливих гостей та їхньому гаманці, але й у вмінні приготувати «дешево й сердито». Сердито - у цьому випадку - смачно. І виявилося, що кафе може годувати Іванівку, а Іванівка - кафе.
Мені довелося розмовляти у райцентрі і з підприємцем, шкільним вчителем у минулому. Теж починав із простого: купи - продай. Сьогодні в нього вже п'ять магазинів. Він депутат районної Ради, меценат, шанована людина. І про нього, мабуть, варто, розповісти окремо. Втім, як і про інших іванівських підприємців.
Середня зарплата іванівців невисока - трохи більше чотирьохсот гривень. За таких доходів люди витрачають гроші вкрай обережно. Тому й пропонований товар, і послуга тут, можна сказати, вивірені. До того ж, вкрай рідко люди з обох сторін прилавка не були знайомими раніше, а репутація, взагалі, вкрай важлива у будь-якій справі, у тутешньому бізнесі стає ще й важливою економічною категорією. Будеш добре працювати - до тебе прийдуть.
Можна сказати, почасти тутешній бізнес тримається на молодих. У тому сенсі, що багато із тих, які виїхали на роботу, на навчання до Одеси, у вихідні дні повертаються додому. А де їм зустрічатися, як не в кафе?
При цьому "живильний" бізнес розвивається не тільки в районному центрі, але й в селах - Конопляному, Павлинці, Червонознам’янці. До слова сказати, географічне розташування останньої створило умови не тільки для громадського харчування. Село розташоване біля траси. Отже, є можливість торгувати не одній "точці". А крім цього, зайнятися, скажімо, шиноремонтом, перукарськими послугами. До слова, село велике, то ж тутешньому перукарю є, так би мовити, до чого руки докласти.
- Якщо про громадське харчування говорити, - пояснює Наталія Анатоліївна, - то. на наш погляд, його не вистачає. - Однак тут позначається загальна біда - недолік води. Суворий санітарний контроль та й просто здоровий глузд диктують свої умови.
Звичайно, воду можна добути, якщо пробурити свердловини. Але для цього потрібні гроші. Й чималі: на проект, на санітарне очищення, на бурильні роботи, зрештою.
В інших селах намагалися забезпечити водопостачання саме за допомогою малого бізнесу. Але справа не пішла, оскільки підприємці, скажімо, у Конопляному й Радісному зіткнулися із застарілою системою, яка подає воду, з одного боку, і неплатежами - з іншого. Тепер вже куди обережніше ставляться початкуючі підприємці до пропозиції взяти в оренду місцевий водопровід. Крім умов технічних, тут і бар'єр, можна сказати, психологічний. Адже люди свого часу звикли до того, що вода надходила практично безкоштовно - платив колгосп.
Брак води гальмує й розвиток інших послуг, пов'язаних із нею - лазнями, саунами. Словом, куди не кинь - навкруги клин.
Якщо проаналізувати, який податок вибрали місцеві підприємці, то стане зрозуміло, що більшість із них віддають перевагу податку єдиному. Такий підхід багатьом вигідний. І не тільки економічно. Адже за інших видів податків потрібні не тільки більш глибокі бухгалтерські знання, але й час, для того, щоб стежити за законодавством, яке постійно змінюється. А в приватного підприємця, який щодня крутиться, як білка в колесі, такого часу просто немає. Правда, і прихильники єдиного податку не обходяться без проблем. Вони пов'язані із пенсійним забезпеченням найманих робітників. Адже для того, щоб робітники одержували не мінімальну пенсію, треба відраховувати гроші за них до пенсійного фонду. Але за законом підприємець це може не робити. Однак якщо все ж таки відраховує пенсійні суми, то витрати його зростають. А ось якщо він один працює, то така система йому, безумовно, вигідна.
- Чи не скаржаться ваші підприємці на те, що важко їм відкрити свою справу? - запитую Наталію Анатоліївну.
- Та я таких скарг і не пригадаю, - говорить вона.
- А чим ви вашим бізнесменам можете допомогти?
- Нам рекомендують закладати піввідсотка до бюджету на розвиток підприємництва. Відсоток цей є, а ось реальних грошей немає, їх з'їдають витрати на освіту, медицину та на багато чого іншого. Чим реально можемо допомогти, так це консультаціями. Крім того, провадимо переговори із сільськими радами, щоб вони самі подивилися, чого в них немає - скажімо, перукарень, шевських майстерень. Ну, й надаємо приміщення на більш пільгових умовах.
- А яких напрямів у розвитку малого й середнього бізнесу, на ваш погляд, Наталіє Анатоліївно, бракує?
- Зрозуміло, виробництва. Навіщо, скажімо, купувати привізні соки, консерви, коли ми могли б виготовляти свої? Великим сільгосппідприємствам не з руки займатися переробкою овочів і фруктів, а дрібним - це й під силу, і вигідно. Тут, щоправда, знову ж таки справу гальмує брак води. Однак певні кроки в цьому напрямкі в районі робляться. Крім того, з'явилося й деяке виробництво, скажімо металопластикових вікон.
- Зрозуміло, малий і середній бізнес не тільки самих підприємців роботою забезпечує, але дає її багатьом іншим. Словом, скорочує безробіття.
- Не тлише. Адже ми відрахування до бюджету одержуємо. Якщо раніше вони були на рівні трьох - чотирьох відсотків, то тепер – десяти - дванадцяти. Я вважаю, якщо тенденції, що сьогодні намітилися, розгорнуться, то у недалекому майбутньому половину нашого бюджету зможуть наповнювати підприємці.
- А як ви ставитеся до програми малого й середнього бізнесу, ухваленої в нашій області?
- В ній чимало привабливих сторін, але головне – вона вселяє оптимізм.
