Наприкінці березня поточного року Одеський державний екологічний університет організував круглий стіл на тему “Дунайський біосферний заповідник: сучасність і майбуття”. Особливістю його була участь понад 100 студентів різних вузів, що навчаються по екологічних спеціальностях.
З доповіддю про сучасний стан і майбутній розвиток Дунайського біосферного заповідника (ДБЗ) виступив його директор О.М.Волошкевич. Але його виступ звівся до характеристики біологічної цінності заповідника, твердження про загибель усього живого в заповіднику під впливом судноплавства по рукаву Бистрому та про те, що наявні зараз планування території та зонування є єдино правильними. У його виступі стверджувалося, що екологічно найвартіснішою частиною території є ділянка судноплавного рукава Бистрий. Тому потрібно терміново заборонити поновлення судноплавства по Бистрому. Цей виступ викликав низку запитань і коментарів.
Насамперед присутні фахівці поцікавилися, чому зовсім недавно найвартіснішими вважалися Очаківська, Стенцівська, Жебріянська та Старо-Стамбульська ділянки, а не ділянка Бистрого, як стверджувалося в журналі “Все живое” самим же директором ДБЗ. І чому в зону чинної найсуворішої охорони не потрапила Стенцівсько-Жебріянська ділянка? Відповідь була така: ця ділянка зовсім не становить вартості, оскільки належить до сфери господарської діяльності і поширення антропогенних систем, де є лише кілька ящірок, є сипучі піски та штучно посаджені сосни, поруч проходить шосе, інтенсивно діють чотири кар’єри з видобування піску.
Така відповідь вельми подивувала присутніх. Справа в тому, що до складу Стенцівсько-Жебріянської ділянки належить Жебріянське піскове пасмо, єдине в Україні. У Румунії два десятки таких пасом, і їх усі включено в зону особливо строгої охорони, т.зв. “ядра заповідника”. В усьому світі фахівці прагнуть включити такі пасма до складу зони особливо строгої охорони.
Ще більший подив викликало твердження, що дельта Дунаю є єдиною (?!) в Європі “живою”, тобто наростаючою, з піонерним заселенням рослинами та тваринами. Досить пройти по морському краю дельти Дніпра, де також утворюються нові острови. Та й у далеких краях Європи, у дельтах Ебро, Рони, Одера, Німана, Струми, Вардара й інших, ділянки нової суші також з’являються. Тож є з чим порівнювати. Невже це невідомо директорові заповідника?
На некваліфіковане зонування ДБЗ вказують і кордони сучасного ядра, не кажучи вже про те, що площа його часто означається неправильно. Прикладом може слугувати Старо-Стамбульська ділянка, з особливо широкою розмаїтістю рослин і тварин. Чому до складу ядра не ввійшов острів Лімба? І чому на цьому екологічно особливо вартісному острові превільно розташувалися дачі та будиночки? Як же можна нехтувати такими екологічно вартісними ділянками в дельті? Можливо, саме ці дачі та будиночки визначають цінність заповідника?
Очевидні подвійні стандарти. З одного боку, директор ДБЗ не вбачає нічого негожого у фізичному знищенні унікального піскового пасма, а з іншого боку - вголос і категорично протестує проти поновлення традиційного заняття місцевого населення, яким є судноплавство. Того виду заняття, що в усьому світі вважається мінімально впливовим на довкілля і який зазвичай поєднується з наявністю заповідників у дельтах інших країн. До речі, і в сусідній Румунії. А активні водні меліорації дельти Дунаю румунською стороною, що завдають величезної шкоди Україні, взагалі стали найсуворішим “табу” у присутності дирекції ДБЗ. От отут виникає закономірна думка: а чи має право сумлінний кваліфікований фахівець на такі подвійні стандарти? Чи не занадто багато похибок і дворушництва?
Тому після виступу О.М. Волошкевича виникло більше запитань, ніж відповідей. Показово, що на запитання про те, який судноплавний шлях він вважає найменше шкідливим і найбільше вигідним, директор дав однозначну відповідь - звичайно ж, шлюзований канал крізь Стенцівсько-Жебріянські плавні із Соломонового рукава до Жебріянської бухти за проектом ПКФ “Проектгідробуд”, і жоден інший. На підтримку цього проекту директор посилався на Постанову № 62 президії НАН України від 27 березня 2002 року. В цьому разі його не збентежила навіть екологічна оцінка експертної групи Національної Академії наук України під керівництвом академіка В.Д. Романенка. На стор. 95 цієї оцінки читаємо: “Трасою каналу “Соломонів рукав - Жебріянська бухта” територія Жебріянського приморського пасма буде поділена на дві частини. При цьому відбудеться деградація екосистем на всіх рівнях організації… Будь-яке, навіть незначне, втручання (а особливо промисловий видобуток піску - Ю.Ш.) призведе до істотних змін в екосистемах і рослинному покриві, а сам канал - до знищення середньої, найбагатшої за розмаїтістю частини пасма, яка за багатством та унікальністю флори й фауни як неповторний витвір природи є понад будь-яку ціну і не може бути компенсованою…”.
Сама собою ця оцінка мусить раз і назавжди заборонити будь-яку згадку про проект зазначеного “Проектгідробуду”, а якщо в потенціалі ще врахувати фактичне знищення ним близько 500 га плавнів, непоправна шкода Кілійській рекреаційній зоні та найважливішим місцям нагулу найвартісніших порід риб у Жебріянській бухті, неподоланний бар’єр на шляху подальшого розвитку пасом-каркасів дельти і багато чого іншого…Шкідливіший варіант важко уявити. Якщо директор ДБЗ цього не розуміє, то який же він фахівець?
І що цікаво: посилання директора ДБЗ на постанову № 62 президії НАН України виявилися взагалі досить дивними. Адже ця постанова ухвалювалася в березні 2002 року взагалі без жодного комплексного наукового обґрунтування, що видно хоча б із меж окремих зон. А от обґрунтування за редакцією академіка В.Д. Романенка було виконано набагато пізніше, вже після ухвали, тільки у вересні 2002 року в згаданій вище експертній екологічній оцінці.
Мене спантеличило те, що перед початком засідання “круглого столу” запрошеним почали роздавати своєрідний “прес-реліз”, пояснення причин, що змусили зібратися. У запрошенні мене на круглий стіл зазначалася така тема: “Дунайський біосферний заповідник: сучасність і майбуття”. А вже в “прес-релізі” читаємо: “Деякі аспекти загальнонаціональної кампанії довкола будівництва судноплавного ходу Дунай - Чорне море через заповідну зону Дунайського біосферного заповідника”. Тому одразу стало ясно, що круглий стіл збирався не для навчання студентів, не для широкого поінформування громадськості, не для поліпшення роботи ДБЗ, а в межах жалюгідних спроб перешкодити відродженню власної судноплавної галузі України на Дунаї.
Насправді поновлення Україною судноплавства по дельті Дунаю супроводжувалося всіма необхідними процедурами, відповідно до національних і міжнародних вимог. З допомогою Міністерства закордонних справ України й інших державних структур нині з румунською стороною та відповідними міжнародними організаціями провадяться регулярні консультації з метою вирішення проблем, що постають; відбулася зустріч із Послом Румунії в Україні у зв’язку з поновленням нашою країною водного річкового шляху по гирлу Бистре в дельті Дунаю.
Вже й міжнародні природоохоронні організації не мають принципових заперечень проти такого поновлення. Наприклад, 23-25 березня 2005 року дельту Дунаю та судноплавний шлях відвідав сенатор парламенту Нідерландів, член Комісії з питань екології Парламентської асамблеї Ради Європи, доповідач із питань європейських дельт п. Лео Платвут. Оцінюючи свої враження від ознайомлення з українською частиною дельти Дунаю, депутат ПАРЄ заявив, що він не вбачив катастрофічно негативного впливу глибоководного суднового ходу на довколишню природу, як це йому намагалися нав’язати раніше. Він зазначив, що “...в Голландії, де є безліч штучних і природних каналів, використання їх для судноплавства взагалі звичайна практика”.
Зрештою залишилося незрозуміло, які ж рекомендації будуть корисними для подальшого розвитку заповідника, що потрібно робити в перспективі. Якщо цього не зробив директор заповідника, то доведеться хоча б частину пропозицій зробити мені зараз.
По-перше, у максимально короткий термін потрібно нарешті замість тимчасового розробити постійний нормативний проект організації території заповідника, скласти його і затвердити за всіма правилами. Адже його так і немає після семи років від Указу Президента України 1998 року.
По-друге, потрібно, відповідно до міжнародного досвіду, забезпечити виведення Жебріянського піскового приморського пасма зі сфери антропогенної діяльності та включити всю територію Стенцівсько-Жебріянських плавнів у зону особливо суворої охорони всієї дикої природи, а не тільки рослин і тварин.
Належить включити до складу зони ядра заповідника ті ділянки Жебріянської бухти, які ще не зруйновані людиною, особливо кути-затоки й озера. Організувати й регулярно провадити “подвійні” ландшафтні спостереження різних елементів природного комплексу за допомогою досконалих кондиційних приладів, устаткування і методів їхньої обробки, застосовуючи при цьому географічні принципи та підходи...
Що стосується ефективності судноплавства по Бистрому, то на останній день березня поточного року по цьому природному рукаву пройшло 376 суден із річної планової кількості 560. Це складає 67,1% суднопроходжень (понад 50% є судновласники закордонних країн) за 58,3% річного часу. Причому частина часу була зимова, коли середня та верхня частина річки замерзала, а море було штормовим, і значна частина суден не йшла в Дунай. Тому всі заяви про неефективність використання Україною власного водного шляху по Дунаю є брутальна вигадка. У Придунав’ї почали з’являтися робочі місця, робітники та службовці почали одержувати стабільну заробітну плату, причому істотно вищу, ніж сума прожиткового мінімуму на 2005 рік. Пішли відрахування до бюджету. Україна перестала інвестувати собі на шкоду економіку сусідньої країни. З’явилися замовлення суднобудівникам, судноремонтникам, пов’язаним із ними суміжникам. У людей з’явилася перспектива, надія на краще, вони побачили, що влада про них дбає, про них думають.
