Після 26 квітня 1986 року в наше життя назавжди врізалися поняття “Чорнобильська катастрофа,” “чорнобилець,” “ліквідатор”. Сьогодні про ту страшну аварію на ЧАЕС знають у всьому світі. Згідно зі статичними даними, в ліквідації наслідків аварії взяли участь понад мільйон людей.
Свій внесок до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС внесли і 322 наших земляків-пожежників, які у складі Одеського зведеного загону у вересні 1986 року прибули до Чорнобиля.
“Впродовж сорока п’яти діб ми забезпечували протипожежний захист об’єктів станції, провадили дезактивацію житлових будинків в зоні зараження, гасили пожежі, допомагали міліції, військовикам,- пригадує начальник ГУ МНС України в Одеській області, генерал-майор служби цивільного захисту Юрій Антіпов. – За графіком чергували в три зміни. Я був у групі профілактиків. Нашим завданням було контролювати дотримання правил пожежної безпеки при провадженні всіх відновних, ремонтних робіт на другому-третьому енергоблоках. В період вахти Одеського зведеного загону провадився запуск перших двох реакторів, активно провадилося спорудження саркофагу. Так що категорично неможливо було допустити найменшого загоряння на території станції: адже відразу ж значно “підскакував” рівень радіації, могла виникнути НП з непередбачуваними наслідками...”
Назавжди врізалися в пам’ять двадцятивосьмирічному Юрію Антіпову порожні, облишені будинки Припяті. До моменту прибуття одеської вахти люди в “зоні відчуження” вже не жили, місто було мертве. Зате в населених пунктах, на безлюдних вулицях всюди підносилися гігантські зарості бур’яну, а в садах і на полях дивував небачений врожай. І саме ця буйна рослинність, в якій буквально втопали порожні житлові будинки, стала символічним втіленням тієї смертельної небезпеки, в якій раптом опинилися люди.
“Звісно, ми здогадувалися, що працюючи в 30-кілометровій зоні, серйозно ризикуємо здоров’ям. Але головним для нас все-таки було одне: ми розуміли, що, перебуваючи в Чорнобилі, не просто охороняємо заражену радіацією територію. Ми реально рятували майбутнє наших близьких, захищали всю країну...”
Згідно з вимогами медиків вважалося, що після отриманих 20 Рентген людину необхідно було відправляти в “чисту зону”, але виконувати це було нелегко: вахта була розрахована на 40 діб, а загальний фон радіації в Чорнобилі і на близько розташованих територіях визначався в 1 Рентген. Раніше нікого не відпускали, незважаючи на отриману вже, більшу за допустиму, дозу опромінення. Тому сьогодні вже не секрет, що при запису показань індивідуальних дозиметрів, якими користувалися ліквідатори, багатьом просто “збивали” показання, свідомо зменшуючи кількість офіціально отриманих рентген.
“Я сьогодні практично не знаю ні одного здорового “чорнобильця”. В цьому році ми вшануємо пам’ять вже 23 наших товаришів, які пішли з життя. Багато моїх колег-ліквідаторів – інваліди, у яких цілий “комплект” захворювань, отриманих саме в результаті перебування в зоні”.
Сьогодні в Україні скасування пільг, в тому числі і “чорнобильських”,- тема актуальна і популярна. Хоча треба визнати, що багато з “чорнобильських” благ ( як-то, позачергове отримання безкоштовного житла, безкоштовне медичне обслуговування та ін.) існують в основному в офіційних документах. На практиці ж “чорнобильці” користуються зазвичай тільки правом на безкоштовний проїзд в громадському транспорті, 50-процентною пільгою при оплаті житла і комунальних послуг, а також час від часу отримують так звані “пайкові гроші” (з розрахунку від 80 до 150 гривень на місяць), виплату яких, до речі, регулярно затримують.
“Звісно, ми намагаємося хоч якось допомагати нашим “чорнобильцям” – і тим, хто ще працює, і тим, хто вже на пенсії, - розповідає Юрій Антіпов. – Щорічно Головне управління МНС України в Одеській області в квітні в Спасо-Михайлівському монастирі провадить панахиду і поминальний обід, на який запрошуються колишні ліквідатори.
Обов’язково 26 квітня буде покладання квітів до меморіалу загиблих ліквідаторів. Ну, а тих, хто за станом здоров’я не може приходити на такі традиційні зустрічі і заходи, обов’язково відвідаємо вдома. Треба знати реальні проблеми людей, побутові, житлові, матеріальні, щоб знайти можливість надати посильну допомогу”.
19 років минуло. Але для тих, хто побував в ядерному пеклі, чорнобильські події назавжди залишаться головним життєвим випробуванням, серйозним уроком героїзму і громадської мужності. А ці поняття існують незалежно від часу, політичної ситуації і суб’єктивних поглядів.
