Ще на початку двадцятого століття у селі Малігоновому було споруджено млин. На ньому встановили німецьке обладнання. Отож, сільчани мали де змолоти зеренце. З малігонівського борошна господині випікали не тільки хліб, а й пироги, тістечка, булочки, варили смачні вареники. Кажуть, що борошно було придатне на все.
Малігонівський млин славився на всю тодішню губернію. За десятки кілометрів їхали сюди люди, або скористатись його послугами.
Потім були революція, громадянська війна, колективізація. Згодом чорним крилом накрила нашу землю фашистська навала. Та і в ті, грізні часи малігонівський млин вистояв. Не торкнулась його зла рука ні гітлерівців, ні їх прислужників – румун. За будь-яких часів млин робив свою звичну роботу.
Хотілося, щоб так було і в двадцять першому столітті. Та, на жаль, нині у нас знайшлися такі горе-господарі, які махнули рукою на цей своєрідний підсобний цех, що належав ПСП “Малігонівське”. І в цьому насаперед винна колишня дирекція цього сільгосппідприємства, яка допустила велику заборгованість за користування електроенергією. Тож років три тому млин разом з іншими об’єктами було відключено від електромережі. І стояв він бездіяльним, доки не знайшлись нечисті на руку люди, які ночами почали разбирати цей об’єкт. Спочатку взялися за обладнання та механізми. Витягали через вікна та здавали на металобрухт. Коли ж приміщення спорожніло, взялись за покрівлю та стіни. Всі дерев’яні перекриття та камінь теж розтягли по домівках. Байдуже спостерігала за розкраданням місцева влада. Щоправда, Малігонівський сільський голова з приводу цих неподобств писала заяву до райвідділу міліції. Але на цьому все і скінчилось. І тепер малігонівці, аби змолоти борошно, їздять куди прийдеться.
А можна ж було і досі користуватись своїм млином, та не знайшлось людей, які б у слушний час організували охорону цього об’єкта. Точнісінько така доля спіткала й дитсадок. Його теж розібрали вщент. Та хіба тільки це? Чия ж байдужість та безгосподарність стали причиною руйнування цілих сіл? Хто дасть на це питання відповідь?
