…Дівчинка співала з дитинства, і коли настав час обирати професію, альтернативи не було – лише мистецтво! Культпросвітучилище, педінститут в Одесі, Київський університет – alma mater Наталії Сергіївни Пояцики. Доповнює цей список Національна академія держуправління при Президентові України. Наталя Сергіївна – магістр держслужби, понад десять років вона очолює Роздільнянський районний відділ культури. І продовжує своє життя в мистецтві – співає в ансамблі “Слов’яночка”, керує театром естради при районному Палаці культури.

Кожен із роздільнянських художніх колективів заслуговує на окрему розповідь. Про їхній професійний рівень говорить той факт, що недавно підтвердили своє право носити звання “народний” хорові капели “Світоч” та “Ветеран”, хореографічний колектив “Силует”, циркова студія “Арена”, театр естради й ансамбль “Слов’яночка”. Звання “народний” носить і районний історико-краєзнавчий музей. У районі люблять своїх артистів, тепло приймають їх і за межами району. А серед творчих досягнень цього року – перше місце на міжнародному фестивалі-конкурсі “Сузір'я Відня – музика, гармонія, мистецтво” і бронзова медаль Алли Тулейбич, солістки театру естради. Від оргкомітету фестивалю Наталія Сергіївна Пояцика одержала вдячного листа.

За цими й іншими успіхами стоїть насамперед професійний підхід до своєї справи Наталії Сергіївни та її колег. Завідувачка відділу культури на власному прикладі доводить, як важливо, коли культурою “завідує” не “поставлений на неї” інженер або ветеринар, а професіонал. Звідси – прагнення уникнути фальшивих нот, домагатися чистого звучання кожного соліста й ансамблю в цілому як у прямому, так і в переносному значенні. І якщо в переносному – як “звучить” у районі культура?

Та, власне, як і скрізь – в інших містах і селах нашої країни. Культура живе не “завдяки”, а “усупереч”. Усупереч залишковому принципові фінансування та прохолодному ставленню з боку переважної більшості представників місцевої влади і потенційних меценатів: у районі не ремонтуються протягом багатьох років сільські клуби, а щодо поліпшення їхньої матеріально-технічної бази можна лише мріяти. Як і про опалення клубів і бібліотек у холодний час і, отже, про нормальну їхню роботу. І що ж робити в цій ситуації, у чому вихід?

Наталія Сергіївна Пояцика говорить:

– Я розумію, що коштів не було, немає і не буде. На капітальний ремонт складно знайти гроші, але якби щороку із місцевого бюджету відраховувати на культуру хоча б... тисячу гривень, можна було б поступово поліпшити ситуацію. Тисячу гривень можна знайти.

Напевно, можна, – якщо виходити не із залишкового принципу. Свідчення тому – ставлення до культури з боку місцевої влади в Єреміївці та Лиманському. Там і про нові костюми подбали, і про апаратуру, а в Лиманському навіть третій (!) Будинок культури відкрили. Тисяча гривень – це, звичайно, добре, але мало – по “краплі в рік” виходить. А якщо – більше?

Недостатнє, воно ж залишкове, фінансування позбавляє колективи можливості регулярно показувати своє мистецтво за межами райцентру, села... Так, окремі виїзди бувають – по великих святах, на фестивалі. Але, без сумніву, багато наших самодіяльних колективів гідні того, щоб якнайчастіше виступати в інших районах, в Одесі, у містах України і за її межами. Говорити ж про обопільну – для артистів та глядачів – користь таких виступів можна довго. Є що сказати з цього приводу й Наталії Сергіївні.

– Цією осені у складі роздільнянської делегації наші колективи – “Слов’яночка” і народний театр естради – їздили до Польщі. Метою поїздки було укладення договору про співпрацю із Квідзеньським воєводством, а ми репрезентували культурну програму. Побували в різних місцях країни, і скрізь нас приймали дуже тепло. Наше мистецтво було зрозуміле полякам. Вони дуже люблять українську пісню, й нам вдалося передати її красу шляхом акапельного співу. А наприкінці ми співали польською “Кольоровий ярмарок”, вони почали підспівувати – вийшов чудовий діалог. Ми вражені тим, яке в Польщі особливе ставлення до культури, культурного надбання як польського, так і інших народів. Роздільнянці одержали запрошення взяти участь у святкуванні Дня міста Квідзень. Хотілося б повезти кілька колективів, серед них чудову хорову капелу “Світоч”, якою зараз керує заслужений діяч мистецтв Роман Козак. Усе, як не важко здогадатися, впирається у гроші, – чи вдасться оплатити транспортні й інші витрати? На чию допомогу можна розраховувати? Дивні питання для цивілізованої держави, зацікавленої у підтримці талановитих виконавців, які працюють на її імідж. А для нашої – звичайні.

…А в Роздільній тим часом підростає гідна музична зміна. І в її готуванні бере безпосередню участь Наталя Сергіївна Пояцика, – навчає дітей грати на баяні й акордеоні. Від охочих відбою немає, хоча вимоги висуваються серйозні, спрямовані на те, щоб дати дітям всебічну музичну освіту. У Наталії Сергіївни є всі підстави пишатися своїми учнями, багато хто з них після закінчення школи вступають до середніх та вищих навчальних закладів культури і мистецтва.

Так хто ж вона, Наталія Сергіївна Пояцика, більшою мірою – чиновник, співачка, педагог? Чи можна говорити про гармонійне поєднання трьох іпостасей?..

– Мабуть, так, – трьох, а можливо, й більше, – відповідає на моє запитання Наталія Сергіївна. – Я себе відчуваю досить кваліфікованим викладачем. Знаєте, у чому виражається кваліфікація? У тому, що в тебе хочуть навчатися діти. Ось це показник! Головне, я відчуваю, що можу навчити й люблю цю справу. Чиновником працюю із задоволенням. У нас дуже гарний колектив. Постійно приходять люди: “Хочемо працювати з вами!” Пояснення просте – у нас цікава творча робота. А співачка – це моє покликання...

…Можливо, іноді Наталія Сергіївна й шкодує, що не співає на “великій сцені”, – а запрошення були! Але в Роздільній (і за її межами!) у неї своє визнання – як співачки, педагога, організатора “культурного простору”. Вона працює разом із прекрасною командою однодумців і серед них – її чоловік Микола Прокопович Пояцика – директор районного Палацу культури, музикант, порадник і суворий критик. То ж, працювати важко, але цікаво.