До приїзду цієї людини в Одесу про нього мало хто знав у нашому місті. Нас же, журналістів, вразив розмах програми перебування Михайла Казініка. Вона містила в собі прийоми в голови облради М.Л. Скорика, губернатора області І.В. Плачкова і зустрічі зі студентами декількох вузів та громадськістю міста, майстер-класи в педуніверситеті, прес-конференцію, запис на телебаченні тощо. Навіть найіменитіші чудові особистості заїжджають до нас на день-два, а часто лише на кілька годин. А тут... Ми губилися в здогадах.

З'ясувати, хто є наш гість, труднощів не склало. Мета ж приїзду музиканта, поета, філософа, директора драматичного театру в Стокгольмі, викладача Вищої школи бізнесу Скандинавії, експерта й ведучого Нобелівських концертів Михайла Казініка спочатку уявлялася неясною. Цікаво було довідатися також, яким чином він опинився в Одесі. І ось що з'ясувалося.

Близько півроку тому Михайло Семенович Казінік приїхав до нас як учасник конференції, організованої педагогічним університетом ім. К.Д. Ушинського. Глядачі телеканалу “Одеса” могли бачити його в передачі “П'ять днів”, яку веде Марина Жуковська, директор телеканалу. Всього лише кінець цієї передачі “захопив” Валерій Хаїт – капітан одеської команди КВК “першого призову”, нині редактор гумористичного журналу “Фонтан”. Однак навіть декількох хвилин було достатньо, щоб він, як вийшло і з Мариною Жуковською, потрапив під непереборну чарівність Михайла Казініка. Так виникла ідея запросити його до Одеси на більш тривалий період, надавши можливість виступити перед різноманітною і численною аудиторією. Приїзд же М. Казініка відбувся завдяки підтримці обласної влади, управлінь – культури та туризму, освіти й наукової діяльності, а також Міжнародної громадської організації “Одеське земляцтво”.

До офіційних “регалій” М. Казініка необхідно додати такі (із відомою мірою умовності, звичайно): місіонер, проповідник, “будитель”. Але в чому ж місія, про що проповідь, і що – або кого – прагне розбудити наш гість? З якою, власне, метою він приїхав до нас? На майбутнє намічено низку культурно-просвітницьких та освітніх проектів. Поки ж що Михайло Казінік виступив із лекціями-концертами, – теж, втім, досить умовне визначення жанру його спілкування з аудиторією. Тема лекцій – музика та її вплив на духовний розвиток людини, а, по суті, на її життя. Музика класична, музика справжня, – тому що на дискотеках теж звучить музика, але її вплив прямо протилежний. Музика і культура взагалі мають супроводжувати людину з перших днів її життя – й навіть до миті народження! Усіх вагітних і потенційних матерів Михайло Казінік закликає (благає, заклинає) слухати музику Моцарта, особливо після першого ворушіння дитини, – тоді й вона вже її чує, і вона їй подобається. І саме її дитина має почути в перші свої миті після народження. То ж, у пологовому будинку, разом із “дитячим приданим”, треба взяти касету із записом творів Моцарта. Усі діти народжуються геніальними, потім суспільство зводить цю геніальність “нанівець” – одна із основних тез “доктрини” М. Казініка. Бездуховність прогресує, але необхідно протистояти їй, і зробити це здатне мистецтво – як найвища форма прояву духовних можливостей людини.

…А хіба ми цього й самі не знаємо? Зрештою, не на забутий у безбережних океанських просторах острів, населений “дикунами”, приїхав М. Казінік, а до міста із таким багатим культурним минулим і сьогоденням (так, так...). Знаємо, звичайно, але чи завжди пам'ятаємо про це самі й виховуємо у відповідному дусі своїх дітей, онуків?.. Чи у всіх є бажання й сили протистояти навалі “мас-культури”? Так, можливо, необхідні струс, каталізатор – десант якогось професора зі Стокгольма (колишнього радянського громадянина, до речі)? Прекрасного промовця, високоерудовану людину, тонкого музиканта, безумовно, пасіонарної особистості... Протягом двох – двох з половиною годин Михайло Казінік тримав зал. А міг би й довше, – але регламент є регламент. А в залі – студенти, яких “зігнали” після лекцій, між іншим. Звичайно, були й такі, хто виходив геть і за них потім у своїх записках перепрошували ті, що залишилися (“Ті, хто пішли, не знають таблиці множення”...)

Ті ж, хто залишився, ані секунди не шкодували про це й дякували Михайлу Казініку. Він зумів підкорити не лише словом, але й музикою.

…Вражена тиша в залі БК політехнічного університету після того, як відзвучали останні акорди “Місячної сонати”... У цьому випадку відсутність оплесків багато про що говорить. Вже на другий день виступів Михайла Казініка з'явилися “вдячні слухачі”, які надалі йшли за ним із аудиторії до аудиторії. Були й інші, – не розділяли загального захоплення , але це їхнє право.

Які проекти можливі надалі, чи привезе до нас Михайло Казінік свій театр, який користується у Швеції великою популярністю, – побачимо… Але повернутися до Одеси він обіцяв неодмінно (і про це його просили в записках). Поки ж що хочеться вірити, що його візит був не даремним.