Гучні події розвиваються довкола одного із білгород-дністровських міських кладовищ, розміщеного за 6 кілометрів від міста. З одного боку – із запереченнями виступають мешканці вулиць села Бритівка, що впритул прилягають до місця ритуального поховання. З другого боку – керівництво міського комунального підприємства «Спецкомбінат», у віданні якого перебувають п'ять міських кладовищ.
Конфронтація набирає обертів, втягує все більше свідків та співчутливих. Кожна зі сторін переконана у своїй правоті, не сумніваючись, що її обов'язково буде відновлено, нехай навіть у суді.
Згодом конфліктуючі сторони нададуть «третейській особі» усі необхідні документи, які дозволяють відновити істину. Хоча, на перший погляд, ситуація виглядає не настільки вже заплутано.
У більшості населених пунктів області із часом некрополі опиняються в оточенні забудови, яка скорочує можливості щодо поховання. Усе виглядає саме так і в стародавньому Білгороді-Дністровському, деякі з міських кладовищ якого, наприклад, «Єврейське» або «Грецьке», нараховують понад 500 років існування. Перспективи їхнього розширення досить обмежені. В останнє п'ятиріччя за рахунок прилеглих суміжних територій до двох кладовищ було додано 1800 і 1600 квадратних метрів. По суті, такі площі для міста із чисельністю до 60 тисяч населення незначні.
Тридцять років тому міська радянська влада «застовбила» землю для потреб кладовищ на території району. Землю під кладовищний комплекс площею 6,6 гектара було виділено у 1976 році в урочищі «Турлаки» зі складу лісового фонду. Проект, розроблений державним республіканським інститутом з проектування газопостачання та комплексного благоустрою міст і селищ, пройшов узгодження й дозвільні інстанції у світлі радянського та республіканського законодавства того часу. У 1978 році на п'ятому міському кладовищі, у просторіччі «Бритівському», зробили перше поховання.
Слід зазначити, що білгород-дністровці досить неохоче погоджувалися на поховання родичів саме на цьому кладовищі через його віддаленість від міста, а також незручність транспортного сполучення із місцем ритуального поховання.
Потрібно було двадцять років, щоб перша черга вищезгаданого кладовища виявилася заповненою. Землі почало не вистачати, з метою її економії на «Бритівському» кладовищі навіть заборонили встановлювати огорожки. Поступово для поховань почали використовувати зону, призначену для категорії невідомих осіб. У 1996 році міська влада виділила необхідні бюджетні суми, й протягом 1996, а потім і 1997 року в початково відведених для кладовища межах провадилося викорчовування дерев.
З того часу цільове бюджетне фінансування для «Бритівського» кладовища наказало довго жити. Безумовно, при формуванні міського бюджету протягом останніх десяти років певні суми все ж таки закладалися. Однак з причин «хронічних бюджетних хвороб» вони перерозподілялися з іншою метою. І за словами директора КП «Спецкомбінат» Сергія Слюсаренка, депутата міськради нинішнього та попереднього скликань, а також голови постійної депутатської комісії з комунальних питань в обох скликаннях, за час його десятирічної трудової діяльності на посаді директора бюджетних коштів на рахунок «Спецкомбінату» для благоустрою кладовищ направлено не було.
Вперше бюджетна казна для портреб міського комунального підприємства «Спецкомбінат» розкрилася у 2006 році. Гроші в розмірі 132 тисяч гривень надійшли на рахунок підприємства. На міському кладовищі, розташованому в Бритівці, закипіли роботи з благоустрою.
Згідно зі змінами у законодавстві «Про похоронну справу» площі в розмірі 3 га, підготовлені за погодженням із Білгород-Дністровською райдержадміністрацією у 1996 році, спланували відповідним чином: із під'їзними доріжками, секторами для поховання почесних громадян, іновірців, невідомих та інших категорій.
Однак на цьому моменті робочий ритм «Спецкомбінату» сповільнився. На столи міської та районної адміністрацій, а також міжрайонної прокуратури лягли скарги мешканців вулиць Бритівки, що прилягають до території кладовища. Для з'ясування обставин за розпорядженням Білгород-Дністровського міського голови Миколи Даценка було створено комісію.
У скарзі мешканці суміжних до цвинтаря вулиць заперечували проти його благоустрою, нехай навіть у раніше відведених межах. За довгі роки в будинку гуртожитку ПМК, що стоїть поруч, деякі працівники прилеглої до кладовища районної ветлікарні приватизували відомче житло. І навіть зуміли прибудувати до нього приміщення в два поверхи, вікна яких виходять саме вбік майбутніх поховань. Безумовно, за минулі роки «консервації» раніше відведених кладовищних площ люди звикли до відсутності сумної панорами зі своїх вікон. Мешканці у своїй скарзі також стверджують, що вода із артезіанської свердловини ПМК, якою вони користуються для питних потреб вже 20 років, найкраща в районі. ПМК, на території якої розташовано чудесну свердловину, успішно торгує цією водою.
На думку мешканців, розташування кладовища порушує санітарно-епідеміологічні норми. Ці слова підтверджуються актом перевірки дотримання санітарного законодавства, проведеного лікарем з комунальної гігієни Білгород-Дністровської районної санепідслужби 10 жовтня 2006 року. Хоча в цьому разі момент переведення наявної артсвердловини ПМК-241 з технічного режиму на питний стає незрозумілим, оскільки в узгоджувальних документах Білгород-Дністровської держсанепідемстанції щодо проектування кладовища позначено, що «артсвердловину, розташовану на території ПМК-241 буде призначено для технічних потреб»!
Є й інший момент, який нині вкрай зацікавив не лише директора «Спецкомбінату», але й багатьох інших, посвячених у цю історію. Чому за всі роки існування міського владовища в урочищі «Турлаки» (тридцять років на районній території!), що нехай навіть є власністю Білгород-Дністровської міської громади, районними санслужбами не було проведено жодного санітарно-гігієнічного обстеження разом із обслуговуючим підприємством «Спецкомбінат», як це провадиться щокварталу міською СЕС на інших чотирьох міських кладовищах? Можливо тоді ця, як і інші відповідальні служби, мала б уявлення про справжні розміри кладовища й експлікацію земельної ділянки, відведеної багато років тому?
Незрозуміле й інше. Якщо, відповідно до біблійних текстів, вода може перетворитися у вино, то за розчерком пера якого чиновника із технічної вона виявилася питною? Та й люди, які намагаються сьогодні захистити свої інтереси санітарним законодавством, що нині мешкають поруч із «Бритівським» кладовищем, навряд чи самостійно правили свої документи, перетворюючи нежитлові приміщення у житлові із наступною їх приватизацією...
Народна поголоска говорить, скільки мотузок не плети, кінець буде. А скільки нових несподіваних фактів може розкритися в цій історії, покаже час.
