Марія Арбатова – одна з найпомітніших письменниць у сучасній російській літературі. Її твори не залежуються на прилавках. Інтерв’ю для українського видання, та ще й якомусь там «чужоземному журналюзі», такі люди давати зазвичай не поспішають. Та мені допоміг випадок. Пані Марію, так само як і автора цих рядків, запросили взяти участь в одній з телепрограм Андрія Малахова. Допоки нас, учасників/учасниць ток-шоу, поодинці запрошували до гримирувальної, ми встигли не лише перезнайомитись і уточнити деякі деталі публічного обговорення запропонованих проблем, а й торкнутися кількох «споріднених» тем. Аби, боронь Боже, під час запису ток-шоу не поставити одне одного у незручне становище. Приблизно на 5-й хвилині такого от вільного обміну думками я вийняв диктофон і поклав його вімкненим собі на коліна. Заперечень від співрозмовниці не надійшло.
– Пані Маріє, вас вважають лідером російських феміністок. Що таке «російські феміністки» і які претензії ви маєте до чоловічого населення?
– Я не можу сказати, ніби в Росії існує структурований жіночий рух, який, по-перше, обирав би свого лідера, по-друге, потребував би його. Ми ще не доросли до такого стану. Стосовно ж чоловіків, нічого поганого ми до них не маємо, і всі наші претензії не до чоловіків, а до мужиків і баб, які перебувають у законодавчій, виконавчій, судовій і четвертій владі. Суто статевого, забарвленого інтересу у нас немає, але у нас є як би протест проти того, що закони роблять жінок істотами юридично другого сорту.
– Що зараз відбувається у Росії з жінками?
– Жінки в Росії зараз переживають другу десятирічку підйому. У них не було вибору з 1991 року. Оскільки мужики по всій країні перестали платити аліменти, то жінки вимушені були не просто вписатися в ринок, а вписатися в ринок краще за чоловіків – тому що на них, жінках, залишилися діти, адже суспільство диктувало абсолютно різну відповідальність чоловікові і жінці за дитину. І тому жінки навчилися торгувати, мити, підмітати, керувати, стріляти; у нас навіть з'явилися професійні кілерши-жінки. Коротше кажучи, в перше десятиліття жінки увійшли до цього ринку і зараз підвищують в нім свій рівень і самооцінку.
– Хто виграє в житті – слабка жінка чи сильна?
– Істина завжди посередині. Виграє той, хто може налагодити партнерські відносини. Будь-які відносини, хоч зверху, хоч знизу, – це завжди міна сповільненої дії. Як говорив класик: пан не може бути вільний з рабом, а раб не може бути вільний з паном. Якщо поділити грубо, то обидві ці стратегії – програшні.
– А як Ви самі поводитеся із чоловіком?
– Нормально. Звичайно, ніщо людське мені не чуже. Але в цілому я завжди у відносинах зі всіма чоловіками охороняю свій простір, тому що жінці в нашій культурі треба займати більш оборонну позицію, оскільки суспільство звикло її пресувати. Тому я не можу сказати, що я якась там особлива кішечка...
– Але ж буває ситуація «коса на камінь». У чоловіків все-таки є самолюбність...
– Буває, звичайно. Але тут потрібно домовитися: ось тут починається мій простір, а тут – твій, і вони рівноцінні. Ніхто не повинен кидати себе іншому під ноги. Якщо в сім'ї є чутність, то завжди можна домовитися.
– Я десь прочитав про те, як Вам довелося жити в одній квартирі з чоловіком, колишнім чоловіком і двома синами. Як жилося чотирьом мужикам в будинку з однією феміністкою?
– Дуже нормально. Люди починають воювати, коли хтось претендує на чиюсь нішу. А тут люди не буцалися рогами. Можу сказати, що чотири мужики в одній квартирі – це простіше, ніж чотири баби. Тому що баби почали б якісь інтриги, а мужики вчиняють просто і по-чесному. Мені виявилося легко ними керувати. Все було мирно, тому що я відразу узяла на себе роль загальної мами. Мужик, від президента до двірника (я ще не бачила жодного винятку!), із задоволенням хоче стати синком матусі, за якого ухвалюють рішення, думають, конструюють його життя. Мрія будь-якого мужика – це дружина-мамочка, яка вчасно підбіжить, підскочить...
– Чи є тест від Арбатової на одвічну тему «кохає-не кохає»?
– Я не думаю, що скажу щось нове. Все це видно по поведінці у ліжку, хоча багато хто намагається заплющувати очі на це...
– Отже, щоб вирішити «кохає-не кохає?», треба в ліжко лягати?
– Природно. Є ще оптимальний тест: коли люди одружуються або починають жити один з одним, то дивні і смішні звички іншого здаються жахливо зворушливими. Наприклад, вона говорить: «Мій чашки ставить так-то...» Потім проходять роки, і та ж людина з абсолютно звіриною інтонацією говорить: «Цей гад на зло мені ставить чашки так, як мені не подобається...» Треба прислухатися до того, чи не дратує вас людина в побуті. І ті дрібниці, які раніше вам здавалися зворушливими, чи не стали бити по вас батогом. Чому? Просто люди виросли з відносин.
– От слухаю Вас і ловлю себе на думці: ні, не схожа ця Марія на типову феміністку, в якої навмисне «грубий» одяг, вічно палаючі очі і принципово неголені ноги! Якщо ваша ласка, – буквально кілька слів про свою родину.
– Моя сім'я – чоловік, двоє синів, кицька. Один син одружувався і розлучився.
– Чому ж мама не запобігла одруженню або розлученню?
– А навіщо? У повнолітніх людей – своє повнолітнє життя. Сексуальне життя моїх синів – це не моя компетенція, так само як і навпаки. Якщо я втручатимуся в їхнє життя з ножицями, то вони матимуть право робити те ж саме. У нас в цьому сенсі є пошана. Для мене завжди був священний приватний простір. Це розповсюджується і на приватний простір особистого життя синів – з шістнадцяти років я вже вважала, що мене не стосується, чому закриті двері в їхню кімнату і що там відбувається.
– Не думаю, що деякі батьки, особливо мами, погодяться з Вами. Саме коли дітям шістнадцять, батькам цікаво знати, що відбувається за зачиненими дверима, щоб потім не займатися рішенням наслідків того, що там відбувається.
– Якщо з першого класу дітям не пояснили, де лежать презервативи і чому бувають діти, то в шістнадцять років – пізно. Дивіться, у нас аборти помолодшали і вже в шістнадцять йдуть косяком. Отже батьки повинні або думати раніше, або звинувачувати самих себе. Середньоарифметичні молода людина і дівчина у нас в Росії починають стабільне статеве життя в середньому в шістнадцять років, хтось в двадцять, а хтось в дванадцять. У шістнадцять років це вже люди, сексуальність яких немовби належить їм самим і не потребує коригування дорослих. Тільки батьки, у яких проблеми із власним сексуальним життям, лізуть в замочну щілину, у шпарину.
ЦИТАТИ ВІД АРБАТОВОЇ
«Незнання діагнозу не звільняє від лікування».
«Одна повія мені пояснила, що звичні взаємини вже не виходять: начебто й вкалуєш як на роботі, а грошей не дають…»
«Як кажуть північні народи собі зранку: не спи, упіймай собі когось на обід!»
«Що б ми про себе не думали, нас завжди видадуть наші діти!»
«Чоловік-працівник вважається гарним, доки не доведе зворотнє, а жінка-працівниця вважається поганою, доки не доведе протилежне».
«Треба просто звикнути і не розраховувати, що бувають дорослі й серйозні чоловіки».
«Я писала одне оповідання про пологи, інше оповідання про аборт…Однак чомусь всі все одно вважали це сексуальною розбещеністю».
«Залежність жіночої біографії від чоловічої завжди нагадувала мені анекдот. Чоловік питає дружину: «Як ти гадаєш, чому сусіди називають тебе ідіоткою?». Дружина відповідає: «Був би генералом, називали б генеральшею».
«Під час літнього сезону всі навколо прагнули втрачати те, що дорослі суворо називали «дівочою честю». Виховані на російській літературі, ми зовсім не розуміли, чому чоловіча честь охороняється дуелями, а жіноча – відмовою від статевого життя. Чому у чоловіка вона категорія моральна, а у жінки – фізіологічна».
«На чоловіка, схильного до насильства, мої ерогенні зони вмить вмирали. Я завжди вважала: якщо чоловік б’є тебе по обличчю, ти – пацифістка. Якщо він б’є тебе по обличчю удруге – ти збоченка».
«Виховані на російській літературі їздять за коханими у Сибір. До Парижу за ними їздять всі решта».
«Він погано розумів, що відбувається у країні, а вже що відбувається із окремо взятою бабою в окремій родині цієї країни, було йому зовсім не під силу».
«Навіть у жінок мудрість не завжди приходить разом зі старістю. Іноді старість приходить одна…»
