Володимира Денисовича Видобору, голову агрофірми «Свобода» Ізмаїльського району, Героя України, депутата обласної ради, гадаємо, відрекомендовувати особливо не треба. Він добре відомий жителям регіону та за його межами. До нього їдуть навчатися передових методів агротехніки, вирощування племінних свиней, високої організації праці, досягати високих виробничих показників.
Але є й захоплення у цього чоловіка: він постійно поповнює свою солідну бібліотеку новими книжками. Причому такими, які є рідкістю вже з часу виходу у світ. Мова йде про наукові праці всесвітньо відомих вчених-аграріїв. Ці новинки можна зустріти в нього на робочому столі, у салоні автомашини, вдома – на стелажах. Іноді окремі примірники цих рідкісних книжок, які він купує по кілька, дарує керівникам області, провідним спеціалістам, колегам. А на деяких книжках є дарчі написи авторів.
І новітні теорії агронауки, і особиста практика наштовхнули В.Д. Видобору на нові думки про традиційну систему обробітку землі, що призводить до її деградації. Він висуває досить сміливі пропозиції щодо перетворення всієї системи землеробства. Що ж, буде привід для нових дискусій, до яких запрошуємо і вас, наші читачі.
Все нове – це добре забуте старе. Або добре приховуване від нас. Я дотепер не зрозумію, як вийшло, що наша наукова система землеробства, разом з механізацією, хімізацією, меліорацією, незмінно символізуючи світовий прогрес і торжество науки, за якісь сто років, під шумок, майже повністю знищила – і навіть не збирається відновлювати! – всі родючі ґрунти країни, включаючи знамениті чорноземи?
Тим часом сама природа займається відтворенням родючості ґрунтів. У природі ґрунти ніколи не виснажуються, хоча рослинної маси виробляється тут у десятки і сотні разів більше, ніж на наших кращих полях. І це без будь-якої додаткової праці, без привнесення речовини і енергії зовні!
Ми суціль, двічі на рік оремо та лущимо землю. Копаємо її всю, не утруднюючи себе помітити, що під овочами – не більше третини, ну максимум половина ділянки, решта ж ретельно обробляється тільки для боротьби з бур'янами, для перегріву, ущільнення і висушування, щоб більше поливати. А рослини, незважаючи на всі хитрування, ослаблені й хворіють. Я далі запитую себе: що ж ми робимо не так?
Відповіді на це запитання були знайдені давно. Детально розроблені і успішно застосовувалися на практиці ще на початку минулого століття. Агроном Іван Євгенович Овсинський створив безплужну систему землеробства, за допомогою якої зовсім зняв проблему посух (виявляється, і ця проблема створена штучно!) і збільшив врожай вдесятеро.
В 20-і роки академік Василь Робертович Вільямс детально розробив «агробіологічне навчання» про відновлення родючості ґрунтів. Він показав, що в безструктурному (постійно ораному або дискованому) ґрунті відсутні умови для засвоєння рослинами живлення, і з'ясував, що структура ґрунту створюється саме корінням рослин.
Павло Андрійович Костичев ще наприкінці минулого століття створив вчення про нагромадження перегною (гумусу) у ґрунтах і показав, що він створюється мікроорганізмами із залишків коренів рослин при наявності стабільної грудкуватої структури. Перелік авторитетів розумного землеробства можна називать далі й далі. Разюче, наскільки послідовно і глибоко були зігноровані їхні рекомендації сучасною агрономічною наукою.
Тепер, дивлячись на живу природу й наші поля, давайте усвідомимо факт: родючість наших ґрунтів створюємо не ми. Ми, з усім нашим обробітком, розпушуванням, поливами і добривами постійно його руйнуємо.
Родючість ґрунту створюють живі організми. Вони успішно зайняті цим мільйони років. Власне ґрунт – їхній продукт. Родючий же ґрунт – це «жива губка», спільнота сотень видів живності, які по стійно відтворюють свій дім і пристосовують його до свого подальшого процвітання.
Головні з них – корені рослин. Вони пронизують ґрунт мільйонами канальців і трубок, стискають його й формують грудкувату структуру. Глибока оранка, дискування руйнують ці канали, знищують покривний шар мульчі. Ґрунт перестає дихати, всмоктувати воду з повітря. Після дощів він ущільнюється. Повітря з нього видавлюється. Вуглекислий газ не виробляється, мінерали не розчиняються. У безповітряних умовах безструктурного ґрунту починають працювати бактерії, що віднімають кисень у хімічних сполук (анаероби), і всі елементи живлення переходять у незасвоювану форму. Ґрунт швидко сохне, незважаючи на добрива. Полив допомагає слабко: безструктурний ґрунт не пропускає воду вглиб. Рослини ослаблені, виснажені таким до глядом. Тому вони такі хворобливі і страждають від шкідників.
Але головне зрозуміло: у наявності хибне коло. Порушуємо життя ґрунту – вносячи гній, копаючи по три рази, рихлячи щодня, поливаючи і удобрюючи щогодини. Присмачуючи новітніми стимуляторами, дотримуючись місячних календарів, гороскопів і сонників, зігріваючи ґрунт у руках, на грудях, ми продовжуємо вбивати родючість. Вбиваємо, намагаючись його врятувати.
Ґрунт просто напханий хімікатами. Але елементи живлення утримуються в ньому у незасвоюваному, нерозчиненому або неокисленому стані. Адже в природі все розчиняється! Виходить, можна створити і систему землеробства, яка переводить недоступне в доступне. Її і створив вчений Іван Овсинський. І кожний може ознайомитися із цією технологією із праць по ґрунтознавству.
А ми дозволимо собі одну цитату з Овсинського: «Очевидно, вони (прихильники оранки) гадають, що природа не знала, як розподілити живлення в ґрунті, дала надлишок одних речовин і забула про інші, або ж дала в незасвоюваній формі, внаслідок чого посередництво професорів і фабрикантів добрив зробилося необхідним».
Іван Овсинський ніколи не орав глибше, ніж на 5 см і постійно тримав цей верхній шар у стані рихлості. Результати дивували: «...У Бессарабії та у південних повітах Подільської губернії, де посуха завдає дуже багато клопоту, я завжди був задоволений погодою, польові роботи ніколи не припинялися, а земля була в мене постійно настільки вологою, що можна з неї ліпити кульки.
Саме у вологому середовищі процвітають мікроорганізми, іде потужне зв'язування азоту та нітрофікації – переведення його в засвоювані нітрати. Саме та живність виділяє багато вуглекислого газу, потрібного для розчинення мінералів. Коріння має і вологу, і живлення вдосталь.
Насіння сходить дружно й без усякого дощу в тому випадку, якщо воно лежить на рівному й щільному шарі ґрунту, хоч і пронизаному каналами, але досить щільному, що зберіг капілярність. А зверху цей шар прикритий пухкою мульчою. Тоді волога завжди підсмоктується з нижніх шарів по капілярах нагору, і ця рівна поверхня, прикрита пухким шаром, завжди волога. Насіння чіпляється за капілярний шар дуже міцно, і корені, що підганяються капілярною вологою, стрімко йдуть униз. Посуха таким рослинам не загрожує.
Вже після Овсинського, В.Р. Вільямс постійно вказував на «антагонізм води і поживи в безструктурному ґрунті». Зораний ґрунт швидко осідає після дощів. Вода повністю видавлює з нього повітря. Всі аеробні процеси припиняються. І відразу починають працювати анаеробні бактерії: вони не дихають киснем, але використовують його для живлення – віднімають у хімічних сполук. І всі сполуки переходять у незасвоювані форми. Коли ж ґрунт, завдяки щільній капілярності, висихає, з'являється кисень – тоді вже немає потрібної вологи! І знову не йдуть аеробні процеси, і рослини голодують.
Тільки в структурному й замульчованому ґрунті є одночасно і вода, і кисень, і потужно йдуть всі аеробні процеси. Зберегти структуру можна, не зорюючи ґрунт глибше, ніж на 5 см і постійно розпушуючи верхній тонкий шар. Або вкриваючи ґрунт пухким мульчуючим шаром: листям, лушпинням, соломою тощо.
Чому ж ми копаємо? Відповідь проста: тому що є ті, кому це дуже навіть не на шкоду. Вони й управляють наукою. У нашому випадку розвиток землеробства визначили торговці сільгосптехнікою і добривами. Вони, наші рятівники, допомагали нам боротися з проблемами і обробітку ґрунтів, і живлення рослин. Але хитрість ось у чому: щоб допомагати розв'язувати проблеми, треба спочатку їх створити. Вони створювали свою науку і просто ігнорували досягнення успішних хліборобів. І їхній бізнес процвітав. І процвітає дотепер.
Що ж робити! Насамперед, відмовитися від мінеральних добрив, які зробили сільськогосподарську продукцію не тільки нея кісною, але і небезпечною для здоров'я. По-друге, сміливо відмовитися від оранки, що вже почали робити в деяких господарствах, і обмежитися розпушуванням ґрунту на глибину, не більшу 5 см. І, по-третє, треба переходити на землезахисну технологію обробітку ґрунту, дати можливість йому відновити свою природну структуру і природну високу родючість.
Не знаю, можливо, я і не правий. Нехай мене з фактами в руках поправлять вчені, хлібороби-практики. Але головне залишається: треба сьогодні не тільки захищати, але й призупинити деградацію землі, яка почалася повсюдно.
