На околиці Кілії, де дорога повертає на Вилкове, я стояла вже другу годину. З боку Української Венеції періодично йшли КамАЗи та ЗІЛи, вантажені піском, а у потрібному мені напрямку, як на зло, – нікого.
– Даремно стоїте, – сказав перехожий. – Цією дорогою до Вилкового люди не їздять.
– А як?
– Окружним шляхом, через Шевченкове, Мирне, Десантне, Приморське…
– Це ж п’ятдесят із лишком кілометрів! А тут – поблизу.
– Ви що, не знаєте, яка на Вилкове дорога? Та по ній лише танки на міцність випробовувати!
Але мені, зрештою, пощастило: пригальмував старенький "жигульонок", який в народі називають "копійкою".
– Якби не Петрович, мій старий друг, я по цій би дорозі – нізащо! – став жалітися літній водій. – Я останнім часом лише по об'їзній. Там можна натиснути на газ, і максимум через сорок хвилин – вдома, у Вилковому. Але Петровичу треба до села Ліски заскочити, кумові сто гривень боргу віддати. Ой, чує моє серце, нам ця дорога дорожче обійдеться.
– А ти, Юхиме, не газуй, помаленьку.
Якби хто поспостерігав за рухом машини із висоти польоту, вирішив би, що водій п'яний геть. Щоб не вскочити колесом у ковбаню, дядькові Юхиму доводилося їхати немислимими зигзагами. Дорога – ніби її бомбили.
– Пам'ятаєш, яка раніше тут була краса! Двадцять хвилин ходу і ти – у райцентрі, – водій з'їхав на узбіччя, яке було рівнішим. – Туризм вони хочуть розвивати... Та тут усі туристи повбиваються!
Околиці праворуч справді були напрочуд гарними – буйно зеленіла у своїй первозданній красі дельта Дунаю. Ось у зеленій траві прошмигнув і зник сірий заєць.
– Я, Юхиме, минулого тижня по цій дорозі їхав рейсовим автобусом і засік час: він рухався зі швидкістю тридцять кілометрів на годину. Справді, краще в окружну.
– Ага, а за ціною? Дорожче, напевно, гривні на три. Сюди – вже шість. Тепер перемнож на кількість людей – скільки грошей вилківці переплачують? А скільки бензину дарма спалили? У нас взагалі чиновники рахувати вміють?
– Звичайно, вміють – свої особисті прибутки!
– А яка дорога між Кілією та Ізмаїлом? Уся провалилася. Ремонтують вони її: до ями – два відра щебеню та відро гудрону. Наскочиш на ту яму – аж бризки летять з-під коліс. Спробуй потім машину відмий.
– Справа в тому, що біля Вилкового є кар'єри, де добувають пісок, – почав пояснювати мені Петрович. – Вантажівки, які його вивозять, і розбивають дорогу Вилкове – Кілія – Ізмаїл. Податки із транспорту стягують такі, що трасу не те, що ремонтувати – шампунем мають мити!
Як уважно водій не дивився, як не пригальмовував, а коли назустріч йшов КамАЗ, наш "жигульонок" наскочив-таки на здоровенну яму. Щось трахнуло під машиною, від несподіванки водій взяв кермо різко праворуч. Вантажівка одразу відреагувала – і ледве було не з'їхала в кювет.
Оглядаючи машину, мої попутники довго чортихалися, згадуючи «не злим тихим словом» усю владу разом узяту – від Києва до самих околиць. Пенсіонерам довелося діставати із багажника домкрат, піднімати «задок» і лізти під машину, дивитися, що трапилося, і чи вдасться дотягти до Вилкового.
– І що мені жінка скаже? – витрушуючи вітрівку від пилу, журився дядько Юхим. – Скаже, валявся під огорожею!
Потихеньку ми доповзли до села Ліски, там, у кума Петровича, пенсіонери ще з годину вовтузилися з машиною, усуваючи поламку.
– Наш сусід з півроку тому невістку до райцентру повіз – на збереження до гінекології, – почала розповідати мені господиня скромного сільського подвір'я. – Так вона, сердешна, ледве не народила. Потім три дні лікарі відкачували. Вони, бачте, гроші на народження дітей дають, – а в якій країні ці бідолашні дітки жити будуть?!
До Вилкового ми дісталися, коли вже смеркло. На в'їзді до міста "жигульонок" раптом затих і покотив як по маслу..
– Бачили?! Тут дорогу для Президента зробили! Коли минулого року Ющенко приїжджав у наші краї дивитися острів Зміїний, терміново мільйон кинули, і дорогу асфальтом покрили. Не усю звичайно, а лише з кілометр – он від того вертолітного майданчика, де Президент приземлився, і до в'їзду у місто. Потьомкінські села – ось як це називається.
– А ви в "Одеських вістях" можете написати, як у нас Президентові пил в очі пускають? І як простий народ страждає та суцільних збитків зазнає? Можливо, в області, зрештою, розглянуть це питання, га?..
