Років три тому я побувала у приватному підприємстві «Герюш», що в селі Виноградівці Болградського району. На полях працювали нові комбайни, на тік звозилися гори зерна, одночасно йшло будівництво додаткових складів та ангарів для зберігання врожаю і техніки. На тлі деяких інших сіл, де поля заростали бур'янами, робота, організована Георгієм Петровичем Терзі, звичайно, вражала.
Коли кореспонденція про Господаря з великої літери з'явилася на сторінках газети, реакція була неоднозначною: «Так-то воно так... Але ж він експлуатує чужу працю, чужу землю, а весь прибуток привласнює собі. Усе що ви бачили – урожай, машини, будівлі – вже його приватна власність...»
Сьогодні у Болградському районі працюють 27 великих сільгосппідприємств. З них: сім товариств із обмеженою відповідальністю (ТОВ), дев'ять приватних підприємств (ПП), вісім сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК), два фермерські господарства та одне підприємство державної форми власності. Тобто, репрезентовано увесь спектр форм організації виробництва. Яка ефективніша? Якщо, звичайно, взагалі існує залежність результату роботи від форми організації виробництва.
Ми попросили заступника голови – начальника управління агропромислового розвитку Болградської райдержадміністрації Сергія Георгійовича Сакали проаналізувати ситуацію.
– Сергію Георгійовичу, коли на сесії Болградської райради розглядалося питання про стан та подальший розвиток агропромислового комплексу, у своїй доповіді Ви написали таку фразу: "Удосконалюється форма організації виробництва – від СВК до приватного сільгосппідприємства". Отже, Ви переконані у тому, що неодмінна умова прогресу – наявність приватного підприємця.
– Останнім часом у процесі реформування в нашому районі було створено різного роду підприємства, і сьогодні цілком можна говорити про ефективність їхньої роботи та тенденції розвитку. Я пропоную не враховувати показники 2007 року, який внаслідок дуже жорстокої посухи був нетиповим, і порівняти основні показники сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) та приватних підприємств (ПП) за 2005-2006 роки:
ПОКАЗНИКИ Сільгосп- Приватні
кооперативи підприємства
Урожайність
зернових 28,7 ц/га 37,0 ц/га
Урожайність
соняшника 13,3 ц/га 17,2 ц/га
Рентабельність
в 2005 році 17,3% 66,0%
Рентабельність
в 2006 році 9,0% 47,0%
Рентабельність
зернових в 2005 році 7,5% 109,9%
Рентабельність
зернових
в 2006 році 14,0% 63,0%
Рентабельність
соняшника
в 2005 році 60,0% 77%
Рентабельність
соняшника
в 2006 році 15,0% 76%
– Ці цифри говорять про те, що і за культурою землеробства, і за економічними показниками приватні підприємства випереджають кооперативи. А який, Сергію Георгійовичу, стан справ у приватника із тваринництвом? Він-то, напевно, першим позбувся цієї збиткової галузі. Чого не скажеш про більшість СВК, які донині постачають нам молоко та м'ясо.
– Безумовно, багато хто з тих, хто створив ПП, хто вкладає свої особисті кошти, своє здоров'я у організацію виробництва на землі, стежать, щоб витрати окупалися. Утримувати тваринництво приватним підприємствам не вигідно. Тому що ті нечисленні виробничі приміщення, які має приватник, не дозволяють поставити на надійну основу виробництво м'яса та молока. Та й потім, ми знаємо закупівельні ціни на ці види продукції – молоко бувало удвічі дешевше за газовану воду... Разом з тим у нас, у Болградському районі, є приклад, коли приватне підприємство, яке очолює професійний зоотехнік, дуже серйозно займається тваринництвом. Це ПП "Колос" у селі Виноградівка, яке створив Георгій Михайлович Кочмар. Він організував виробництво свинини та яловичини, у нього є вівцеферма. Він не лише зберігає поголів'я, а й збільшує його: за останні три роки додатково закупив для відгодівлі триста бичків. Навіть за посушливого 2007 року, коли всі здавали живність під ніж, Георгій Михайлович збільшив стадо ВРХ на 118 голів.
– І як «танцювала» у нього економіка?
– У ПП "Колос" відгодовують бичків до 400 кілограмів і здають по 12 гривень за кілограм живої ваги, вважайте, кожна голова – одна тисяча доларів. Собівартість же м'яса – 5,7 гривні за кілограм.
– Тобто рентабельність – понад сто відсотків? А свиноферма, напевно, ще ефективніша.
– Собівартість одного кілограма приросту ваги – 6,5 гривні, ціна реалізації свинини на сьогодні – 14-15 гривень за кілограм. І додайте ще державну дотацію – 1,5 гривні за кілограм... Г.М. Кочмар довів: якщо серйозно займатися тваринництвом, воно обов'язково дасть прибуток. Звичайно, на приростах ваги свиней у 150 грамів на день та надоях 2 тисячі літрів на рік від корови про прибуток не може й бути мови... Якщо говорити про економіку, то приватник ефективніше використовує фінанси, які вкладає. У кооперативах керівники теж вміють рахувати – ніхто не тринькає гроші, і все ж таки результати відрізняються. Подивіться показники й переконаєтеся:
СОБІВАРТІСТЬ Сільгосп- Приватні
(гривень за ц) кооперативи підприємства
Зернові
у 2005 році 31,1 19,5
Зернові
у 2006 році 38,0 27,8
Соняшник
у 2005 році 57,2 45,8
Соняшник
у 2006 році 67,5 54,4
– Чому в кооперативах собівартість продукції вища?
– Почнемо з того, що в СВК – громіздкіша структура управління. Приватникові не потрібно збирати правління, він ухвалює одноосібне рішення – і воно є законом. А в господарській діяльності часто потрібна оперативність. Далі. У кооперативах значно більше працівників. Чому зайвих не скорочують? Легко сказати: за кожною людиною – сім’я, діти, їхня доля. У кооперативі одні працюють із повною віддачею, але частина, і це ні для кого не таємниця, приходять на роботу аби лише відзначитися та одержати свою мінімальну зарплату. Ще один чинник – необхідність у СВК утримувати великий штат сторожів. У кооперативів є ферми, польові стани, інші виробничі ділянки – і усе потрібно охороняти. Приватник же бере в оренду лише те, що йому потрібно і, як правило, концентрує усе майно в одному місці, що значно скорочує витрати на охорону. Хоча ніхто не заважає СВК працювати ефективніше – усе залежить від керівника та фахівців. У нашому районі є СВК, які працюють ефективно, вчасно вживають агротехнічних заходів, досягають гарних результатів – "Баннівка", "Криничне". Я анітрохи не применшую й усіляко підтримую ті кооперативи, які сьогодні працюють ефективно.
– На півдні Одещини села великі – від двох до п'яти тисяч чоловік у кожному. Якщо землю в окрузі обробляє приватний підприємець, йому цілком вистачає 70-80 чоловік. А на що житимуть решта? Ваші прогнози: населення в селах Бессарабії буде скорочуватися?
– Давайте так поставим питання: за рахунок чого можна створити додаткову кількість робочих місць? Один із напрямів – виноградарство. Завдяки державній програмі підтримки розвитку цієї галузі у нас в районі за останні шість років посаджено 2,5 тисячі гектарів виноградників, а це близько 800 нових робочих місць. Цього року планується посадити ще 700 гектарів – ще 200 робочих місць. Ми можемо розвивати такі трудомісткі напрями, як тваринництво, садівництво, а використовуючи зрошення, і овочівництво. Однак потрібно налагодити роботу переробних підприємств. Лише у Болградському районі працювало три консервні цехи, але сьогодні, щоб їх відкрити, потрібні інвестиції.
– А поки що...
– А поки що люди змушені шукати засоби до існування. Якщо раніше сільський мешканець повертався з роботи, займався невеликим домашнім господарством, приділяв увагу сім’ї, читав, дивився телевізор, то зараз від втоми просто валиться з ніг.
– Ми повернулися до того, від чого хотіли відійти – до сапи. Але давайте повернемося до кооперативів та приватних підприємств і порівняємо рівень зарплати.
– У 2006 році в перерахуванні на повний еквівалент робочого часу зарплата в СВК у середньому становила 400 гривень, у ПП – 525 гривень.
– А як вони розраховуються за оренду земельних паїв?
– Приватні підприємства виплачують трохи більше, аніж кооперативи. А якщо в селі два або три ПП, то вони ще між собою змагаються – хто дасть пайовикам більше.
– Технічне оснащення – які підприємства більше купують техніки?
– Знову ж тенденція більше виражена у ПП, хоча й кооперативи теж оновлюють машинно-тракторний парк. Але приватникові легше взяти кредити у банку. Тут, до речі, є цікавий нюанс. Керівник ПП не має права закладати майно, взяте в оренду. Таким чином, майно колишніх колгоспників застраховане від арешту, викликаного бездіяльністю або поганою роботою керівника. У СВК ж, відповідно до закону про кооперацію, усі члени кооперативу несуть відповідальність своїм майном перед усіма кредиторами. Тобто власники майнових сертифікатів у СВК не захищені від втрати майна.
– Але, з іншого боку, якщо СВК працює успішно, майновий пай збільшується. А якщо майно віддано в оренду приватникові, воно не лише не зростає в ціні, а поступово знецінюється, тому що старіє, стає непридатним. А ось таке запитання: від яких чинників залежав шлях, обраний селом?
– Як правило, ПП виникали там, де сільгоспкооперативи збанкрутували. Так сталося у тій же Виноградівці: СВК повністю збанкрутувало, прийшли двоє нових керівників, створили два приватні підприємства, почали вкладати гроші, працювати і зараз функціонують дуже ефективно. Аналогічний сценарій був у селі Василівці, де на руїнах СВК створилося три приватні підприємства. Більш фективно працює "Агропродукт". На базі цього приватного підприємства, яке створив Георгій Іванович Калаянов, ми часто провадимо районні семінари – у нього є чому повчитися. Прийшов інвестор до сіл Голиця, Олександрівка, Дмитрівка – ви пам’ятаєте, що там було три-чотири роки тому...
– Так, такі бур'яни на полях забути важко!
– У цей час в цих селах вся земля обробляється, а в Голиці навіть виноградники садять. Прийшов інвестор до села Жовтневого – агрокорпорація ТОВ "Агропрайм". Лише це господарство нині закупило понад півтори тисячі тонн мінеральних добрив, тут на повний хід йде будівництво тваринницького комплексу з відгодівлі 24 тисяч голів свиней на рік, відновлюється зрошення на площі близько 1 тисячі гектарів.
Але є села, в яких як і раніше успішно працюють кооперативи – у Криничному, Владичені, Баннівці. І все ж таки, на мій погляд, ставлення до власності – різне. Якщо приватник закуповує техніку, він знає: як буде її експлуатувати, так вона й буде служити. Він будує ангари, щоб машини не іржавіли, бере на роботу відповідальних людей. У СВК трохи по-іншому. Хоча і в голови душа болить за справу, й механізатори сумлінні є. Але є місце й недбалості: подумаєш, "запоров" двигун – кооператив купить новий. Який би не був голова СВК, а людина він тимчасова – або переоберуть, або сам піде.
– Спілкуючись із керівниками, які несуть свій важкий хрест, я цікавлюся їхньою мотивацією. Є два типи керівників. Перші говорять приблизно так: "Я довів, що можу ефективно поставити роботу, і тепер свою голову дешево не продам". А є інша життєва філософія: "Мені Бог дав організаторські здібності, отже, я відповідаю за тих людей, яких веду за собою".
– Я б сказав, що кооперативи очолює другий тип керівників. Які справді пам'ятають, що за ними стоять сотні людей, що ці люди надали довіру керувати. Як же голова СВК може сказати людині, яка добре трудиться: "Завтра ти не будеш працювати, тому що нам треба скоротити витрати"?..
– Отже, хід реформування в агропромисловому комплексі залежить від життєвої філософії того лідера (лідерів), який живе у конкретно взятому селі.
– Не можна сказати, що мета приватника – виключно збагачення, і йому зовсім байдужі долі людей. Але про особистий добробут він, звичайно, пам'ятає. Той же Георгій Іванович Калаянов у Василівці: зайвих людей не бере, досить жорстко поводиться із тими, хто порушує трудову дисципліну. Але він усіляко піклується про тих, хто працює. Не хочу сказати, що інші керівники ПП не звертають увагу на людей – вони підтримують, по мірі можливості, дитячі садки, сільські Будинки культури, допомагають сільським радам розв’язувати насущні проблеми. Керівники прекрасно розуміють, що мають піклуватися про умови життя своїх працівників, інакше можуть їх втратити.
– А є такі, які кажуть: "Я плачу податки – і більше нікому нічого не винен"?
– Не знаю – запитаєте у сільських голів. Одне можу сказати: там, де слабке підприємство, соціальній сфері жодної допомоги чекати не доводиться.
– Отже, давайте підсумуємо.
– Аналіз економічної та виробничої діяльності показує, що у приватних підприємствах ефективність організації праці та виробництва вища, аніж у СВК, вони мобільніші в управлінні, стабільніші в кадрових питаннях.
– Отже, у наших селах незабаром з'являться справжні поміщики?
– Менталітет наш... Так, ми усі виховувалися на радянській ідеології. Але за словом "поміщик" криється тяжка праця цих керівників. Ми бачимо лише вершину айсберга – успішного підприємця. Але, щоб взяти кредити на забезпечення виробничого процесу, він закладає свій будинок, усе своє майно і ночами не спить. Як у посушливому 2007 році: вклали мільйони гривень, а врожаю не було. Хто приватникові поверне ці гроші? Ніхто. Цим керівникам не позаздриш. Треба "заздрити" тим, хто очолив виробництво, усе розпродав, купив собі машину та квартиру в Одесі. Поміщик... Це – той же власник свого земельного паю, який здатний краще організувати роботу на землі. Ніхто не забороняє кожному із мешканців укласти угоду із групою односільчан і розпочати роботу. Візьми землю – і доведи, що теж можеш працювати. Але далеко не усі бажають нести такий хрест.
– Якщо говорити про експлуатацію нашого селянства (згадаємо ті копійки, якими оплачується праця на землі), то, я гадаю, головний визискувач – не керівник ПП. Давайте порівняємо світові ціни на зерно із вітчизняними...
– Давайте порівняємо. У Канаді, наприклад, пшениця коштує до 700 доларів за тонну, у нас, в Україні, – до 300 доларів.
– Але це вже інша тема для розмови. Спасибі, Сергію Георгійовичу, за аналіз перших результатів реформи в АПК, Ваші аргументи, на мій погляд, були дуже переконливі.
