Як розповідала колега-журналістка із Болгарії Райна Манджукова, яка готує телепередачі про земляків-болгар за кордоном (до речі, вона – родом із села Лощинівки Ізмаїльського району), останнім часом у молоді Болгарії зростає значний інтерес до того, як живуть їхні одноплемінники за кордоном. Отож, аж ніяк не випадковим був нещодавній приїзд до Придунав’я групи молодих туристів, ентузіастів-автолюбителів з Болгарії.
А починалося все так. Якось представник болгарського клубу «Внедорожник» з Варни Георгій Іванов, до речі, наполовину – «липован» (мама його – родом із села Казашки), «натрапив» на відкритий ізмаїльськими журналістами інтернет-форум автолюбителів, знайшов нових друзів, зв'язався з етнічними болгарами, представниками місцевої громади «Свята Софія» і одержав запрошення приїхати разом із групою таких же, як він, ентузіастів до українського Придунав’я. Адже тут, як ніде, етнічні громади не тільки численні, але й зберігають мову, звичаї, обряди предків. І сам по собі південь Бессарабії дуже привабливий для туристів.
– З перших же хвилин перебування в Придунав’ї вразила привітність місцевих жителів, – розповів Георгій Іванов. – Відразу по приїзду побували ми в Кам’янці, яку недарма називають «куточком бессарабської Швейцарії». А весь наступний день нам присвятили представники Ізмаїльської громади «Свята Софія». Особисто мене до глибини душі зворушило, що зустрічали нас і представники з вашого липованського села – Старої Некрасівки. Ансамбль «Журавушка» проспівав стародавні російські пісні. Було просто чудово, адже багато в чому вони схожі з піснями, які з дитинства співала мені мама. До речі, є в селі Казашки і свій вокальний ансамбль «Калинка» – я подарував старонекрасівським артистам диски з їхнім концертом. Багато корисного почерпнули ми з розмови з керівником «Святої Софії» Іваном Мариновим, іншими представниками громади. День, проведений в Ізмаїлі, був дуже насиченим: у столиці Придунав’я відвідали пам'ятні, історичні місця, зокрема, й пов'язані з Болгарією... Гідом захотів бути відомий ізмаїльський художник Іван Шишман.
За п'ять днів, проведених в Українському Придунав’ї, болгарські гості встигли побувати в Болграді та кількох болгарських селах. Вражень, за їхніми зізнаннями, – багато. Так що конкретний, а не віртуальний контакт виявився для болгарських туристів набагато кориснішим.
За словами Райни Манджукової – це лише початок великої дружби. Планується також встановити тісніші контакти і зв'язки в підприємництві, бізнесі, народній творчості, а головне – у туризмі, який, це вже неодноразово доведено, може і повинен стати однією з найбільш прибуткових статей для місцевих бюджетів міст і сіл Українського Придунав’я. Є у болгарських друзів і грандіозніший задум – з'їздити у краї, де до монгольської навали розташовувалася одна із стародавніх держав – Волзька Булгарія. При бажанні зможуть приєднатися і місцеві автолюбителі...
…Але я був би не правий, не додавши, на жаль (нехай, трохи не в тему), у бочку меду ложку дьогтю. Гості побачили не лише красу, але й її зворотний бік – будинок турготелю, що завалюється, де їм довелось оселитися, територію фортеці, яка заросла бур'янами, сміття на узбіччях і на березі Дунаю, бур'яни у зріст людини на території поруч зі знаменитою діорамою. І чи варто дивуватися запитанню одного з гостей – чи любимо ми своє місто, свій край? А справді – чи любимо ми місця, про які відомо далеко за межами України. Ось і гості з Болгарії недарма ж приїхали. Дедалі частіше сьогодні говориться про розвиток туризму. А що – крім слів? Судячи з нинішнього стану справ, туризм в Ізмаїлі – у глибокому простої. Можливо, і тому, що керівництво міста ніяк не може поділити владу з депутатами, майже кожне питання довго вирішується, коштів не лише на розвиток туризму, але й на багато інших статей, які можуть бути перспективними, немає?
