Лист до редакції був нервовим, злим. Його автор – підопічний Мирнопільського будинку-інтернату для літніх людей, що в Арцизькому районі. Чоловіка не влаштовувало рішуче усе – і кімната, у якій мешкає, й лікар, який нібито не відправляє його на лікування до районної лікарні, і повільність, з якою дирекція сприяє його переведенню до іншого інтернату...

У цьому будинку-інтернаті я бувала неодноразово. І вперше зіткнулася із таким потужним потоком невдоволення, який виходить від однієї людини. Але, хто знає, можливо, й справді упереджено до нього тут ставляться?

День, коли я приїхала до Мирнопілля, видався сонячним. Запитала в людей, які були в дворі біля двоповерхового центрального корпусу, про те, як їм живеться в інтернаті. Ніхто не поскаржився на якісь незручності. Порадили: "А Ви підіть в їдальню, подивіться меню. Ми вдома так не харчувалися".

– Соромно зізнатися, але я лише тут і довідався, – соромливо посміхнувшись, сказав чоловік років сімдесяти, – що таке чиста постіль, спокійний сон і взагалі справжня турбота про людину.

На час спілкування з людьми зі мною поруч не було жодного працівника інтернату, то ж говорили вони не лукавлячи й не оглядаючись на когось. І про скаржника незлобиво відгукнулися:

– Такі люди скрізь потрібні – для розмаїтості, щоб не розслаблювалися.

А голова ради ветеранів війни та праці Микола Шертанов про чоловіка, який написав листа, сказав:

– Вигадник. Ані на кого з нас не витрачається стільки медикаментів, скільки на нього, і в районній лікарні не раз лікувався. У цьому я переконалася пізніше, перегорнувши об'ємну його медичну картку та журнал із "цікавими" позначками. Вони красномовно свідчили про невтомну тягу людини до спиртного: бувало, і "з того світу" повертали. То ж чого він домагався, створюючи навколо себе атмосферу, у якій інші почували себе, м'яко кажучи, незатишно? Адже позаду – серйозні перевірки, зокрема й обласного КРУ.

До зустрічі із самим автором листа побувала у кожному куточку інтернату. Побачила разючі зміни після приходу до керівництва Валентина Пилиповича Балабана. Заглянула, як мені порадили, і до їдальні. Зараз розміщується вона в новому будинку. У просторій обідній залі – нові меблі. Кухня – не кожний заклад такою похвалиться. А розпочав новий директор свою господарську діяльність із упорядкування банно-пральні, електромережі. Побудували нову котельню, замінивши усе обладнання. Тепер замість добових 1200 кг вугілля витрачається утричі менше.

Тут на робочому ходу трактори, бульдозер та екскаватор, машини "швидкої допомоги". Нещодавно підкупили ще й "газель".

Набір техніки інтернату необхідний, адже в його підсобному господарстві лише дійних корів 35, 160 свиней. А з недавнього часу з'явилася ще й отара овець. То ж м'ясо та молоко тут свої. А коли є тваринницьке господарство, тобто, отже, і земля. Понад 180 гектарів сьогодні засіяно озимими та яровими культурами. Понад 30 гектарів відвели під кукурудзу – на зерно та силос. Декілька десятків гектарів залишили на пар. Усе – по-господарськи, і на "ви" із сівозміною. Є й свій сад, нехай невеличкий, але для підопічних утримувати його в порядку – одне задоволення. Як зауважив Мирнопільський сільський голова Іван Леонтьєв, "головне правило в роботі колективу інтернату: будь-який каприз підопічного – до виконання".

Зустрілася я і з чоловіком, який написав до редакції листа. Це справді хворий астматик із набором інших серйозних хвороб. І багато з них своєю появою зобов'язані не лише й не стільки важкому дитинству, скільки відвертому зловживанню алкоголем. Він вже ні на що особливо не скаржився, хіба що наполягав на якнайшвидшому переведенні до іншого інтернату, мовляв, клімат тутешній не підходить. Більше того, шанобливо відгукнувся про нинішнього директора.

Я із етичних міркувань навмисне не називаю імені, як тут кажуть, "штатного" скаржника. Він і так покараний Всевишнім. Йому б та поближче поспілкуватися із Володимиром Івановим, який у свої 49 років опинився тут, в інтернаті, у інвалідному візку, але не розгубив ані почуття гумору, ані безмежної любові до життя. У нього можна багато чому повчитися, зокрема й шанобливому ставленню до людей.