– …Як швидко летить час, – не раз повторювала за час нашої зустрічі Фросина Григорівна. – Тридцять чотири роки... Але я їх не відчуваю. Одне шкода: мені здається, що не все встигну зробити.
Тридцять чотири роки – це стаж роботи Фросини Григорівни Сторож на одному місці – директором Будинку культури в селі Загніткові. У рідні місця вона повернулася зовсім юною, після закінчення Львівського культпросвітучилища, – і відразу прийняла клуб. Через рік вийшла заміж за Андрія, якого, ще дев’ятикласницею, покохала з першого погляду. І теж – на все життя.
– Нас Бог звів, – говорить Фросина Григорівна.
І тому, що вдалося втримати свою долю, вона відчуває себе по-справжньому щасливою. А ще тому, що живе серед чудових людей, які всі її починання підтримують і на них надихають.
– Село у нас співуче, багато рукодільниць – люди тягнуться до народного мистецтва. Із чого я почала свою роботу в клубі? – згадує Фросина Григорівна. – Пішла на ферму – допомогти своїй тітці доїти корів. А там одна жінка співала. Я й запропонувала всім: «Давайте поспіваємо». А потім сказала: «Я вас записую до гуртка».
Так з'явився фольклорний гурток (чи вокальний ансамбль?), що раніше називався «Доярочка», а зараз – «Веселі наспіви». У репертуарі – українські й російські народні пісні. Взагалі ж, Загнітківський Будинок культури багатий на гуртки: драматичний, художнього читання, танцювальний, дитячий фольклорний кружок «Витоки»... Є сімейне вокальне тріо в складі Фросини Григорівни Сторож, її сестри Світлани Григорівни Олійник і чоловіка сестри Сергія Григоровича. Родина Олійників – теж співпрацівники Будинку культури. Сама ж Фросина Григорівна, яка і художнім читанням захоплюється, артисткою себе не вважає: «Я більше організатор».
Її організаторські здібності, помножені на ентузіазм і майстерність колег і самодіяльних артистів, дають чудові результати. Як і всюди, у місцевому Будинку культури відзначають державні, релігійні, фольклорні свята. І не для «галочки», а з вигадкою і з душею. До народних традицій у селі ставлення трепетне. На Трійцю, на Івана Купала влаштовуються театралізовані свята в парку у відповідності з стародавніми обрядами. Взимку – Різдво, Андріївські вечорниці, День Святої Катерини... А щоб не нудьгувати в перервах від свята до свята, Будинок культури пропонує такі програми: «Грай, гармонь», «Зимова красуня» і «Літня красуня», «Володар жіночих сердець», «Ану ж бо, хлопці», «Міні-містер» і «Міні-міс», вшановування багатодітних і творчих родин, учасників художньої самодіяльності, звітний концерт і так далі. Не обходяться без участі Будинку культури і популярні в селі конкурси на «кращий колодязь» і «кращу вулицю». Відвідують «агітбригади» з концертами вдома літніх жителів села, яким важко дійти до клубу. На моє запитання «невже перед одним або двома глядачами виступаєте» Фросина Григорівна відповіла: «А до них сусіди підтягуються».
Отже, ні артистів, ні глядачів у Загніткові не бракує. І ось результат – Будинок культури всіх бажаючих потрапити на концерти не вміщує. Немає там і опалення... Кілька років тому почали будувати нове приміщення, але фінансування закінчилося, будівництво «заморозилося», і поступово «нове вогнище культури» розтягли по цеглинці. Звичайно, можуть заперечити, що буває і гірше: є такі клуби, куди й увійти боязко (підлога і дах провалюються, штукатурка зі стін сиплеться тощо...). Але ж треба прагнути до кращого. Я запитала у Фросини Григорівни, яким вона бачить Будинок культури у своєму селі.
– Хочеться, щоб там були приміщення – для гримувальні, зберігання музичних інструментів і декорацій, кабінет, щоб сцена була побільша, а зал не менш ніж на 800 місць, – і він би не стояв пусткою.
А ще мріє директор Будинку культури про власну відеокамеру, тому що створюється в селі кіноархів культурних подій і щоразу за зйомку доводиться платити...
Але, заради справедливості, треба сказати, що про проблеми Фросина Григорівна говорить мимохідь. А більше про те, як цікаво працюється – так, що й на пенсію йти не хочеться. Та і як підеш, якщо в селі стільки артистів і поруч такі помічники? Сільський голова Михайло Андрійович Сливинський, як може, підтримує (він і сам не байдужий до художньої самодіяльності – був свого часу ведучим концертів). Чоловік, Андрій Григорович, хоча і не в штаті Будинку культури, але все, що треба, зробить – майстер золоті руки і чуйний душею.
…Є в Загніткові ще одне вогнище культури, звідки і йти не хочеться. Це «кімната для роботи фольклорного гуртка» і етнографічний музей одночасно. У звичайному шкільному приміщенні з любов'ю і старанністю зібрані предмети селянського побуту, одяг, ікони, меблі й навіть колодязь-журавель. Багато експонатів – з родини самої Фросини Сторож. Тут проходять обрядові свята, репетирує фольклорний ансамбль, сюди приходять школярі. Сюди не соромно привести гостей будь-якого рівня. І, повторю, – йти звідси не хочеться.
У цій світлиці – душа народу, жителів звичайного села з кодимської глибинки. Тут виразно відчувається, що означає «повертатися до джерел». Втім, у плані культурного життя Загнітків глибинкою не можна назвати. А Фросина Григорівна Сторож у минулому році була відзначена в районі як «Жінка року». Нагорода почесна – і, будемо сподіватися, не остання!
