14 квітня біля берегів Одеси було дано старт першому Всеукраїнському симпозіуму художників "Поєднуємо береги". Синтез творчої ініціативи керівника проекту, відомого одеського графіка Михайла Пархоменка, та донаторської підтримки компанії «UKRFERRY», яка втілює в життя програму щодо відродження круїзного судноплавства на Чорному морі, дозволив великій творчій групі України зробити подорож Одеса – Стамбул – Одеса. Знаменно, що вперше симпозіум було організовано у рік святкування 30-річчя судноплавної компанії «UKRFERRY» та 70-річчя Одеської і Київської організацій Національної спілки художників України.
Пасажирське судно-пором "Каледонія" на шість днів стало місцем творчої синергії не лише живописців та графіків, але й поетів, мистецтвознавців, журналістів із усіх регіонів України. Одесу на симпозіумі репрезентували художники Михайло Пархоменко, Геннадій Верещагін, Сергій Лозовський, Анатолій Кравченко, Ганна Васькевич; Київ – викладачі Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури професор, заслужений діяч мистецтв України Микола Компанець, Юлія Майстренко, Олександр Білянський, Володимир Гурин, а також художниця Марія Тертична; Вінницю – Володимир Оврах, Христина Жилінскайте та Марія Гінюк; Львів – Роман Оврах; Донецьк – Борис Єрьомін; Краматорськ – Євген Качура; Ужгород – Людмила Корж-Радько та Олена Кондратюк. Фотолітописцем проекту був одеський фотохудожник Юрій Бойко. У рамках проекту майстри образотворчого мистецтва репрезентували й передали у дар компанії «UKRFERRY» свої твори, виконані у різних техніках та жанрах, які стали основою експозиції виставки за результатами симпозіуму, що планується у близькому майбутньому.
Синтез протилежностей, що породжує гармонію, – ось головний принцип вражаючого впливу унікального образу сучасного Стамбула. Розташований на берегах протоки Босфор, бухти Золотий Ріг та Мармурового моря, він поєднує у собі й собою настільки різні за менталітетом Європу та Азію. Ця земля зберігає пам'ять декількох тисячоліть, що нашаровувалися подібно до річних кілець стовбура дерева: античність, Середньовіччя, Відродження, період існування Османської імперії (XV – початок XX ст.ст.), сучасність.
Ступивши на землю цього воістину Великого міста, з'являється особливе відчуття присутності якоїсь загадки, таємниці його образу. Гучні строкаті базари та маленькі торговельні крамнички сусідять із палацами і храмами, квартали, утворені вузенькими вуличками зі скромними будиночками, примикають до прекрасних садів та парків, у яких втілюється образ раю. Невловимий "геній місця" проявляється також у особливій одухотвореності, породженій поєднанням у єдиному просторі-часі язичництва, християнства та ісламу.
Античні храми в Стамбулі не збереглися, але пам'ять про ціле живе у їхніх частинах: колони, капітелі, рельєфні фризи використовувалися при будівництві візантійських споруд. Найбільші християнські святині: храм Святої Софії Константинопольської – Айя-Софія, Церква Сергія та Вакха – Мала Айя-Софія, монастир Спаса у Хорі – церква Каріє-Джамі, церква Божої Матері Всеблаженнішої – нині Фетхіє-Джамі та інші вцілілі за турок-османів завдяки тому, що були перетворені у мечеті. У цих храмах під шаром штукатурки на стінах та склепінях збереглися й нині відкриті чудові коштовні мозаїки із зображеннями Христа, Діви Марії, перших християнських святих, біблійних та євангельських сцен. Основну частину мозаїчних образів було створено за часів Палеологівського відродження (з XІІІ до середини XV ст.ст. при правлінні імператорської династії Палеологів), яке настало після періодів іконоборства та консерватизму. У перетвореному просторі інтер'єру храму здійснюється єднання людини із Богом, присутність якого позначено усюди в символічному золоті мозаїчної смальти.
Подібний принцип зв'язку матеріального та ідеального світів характерний і для ісламських мечетей, списоподібні мінарети яких підіймаються усюди. Релігія ісламу виникла у VІІ ст. під значним впливом християнства та іудаїзму. Саме в Стамбулі можна побачити цю наступність зв'язку. Форма християнського храму як символічна модель світової гори – образу духовного сходження – прочитується в архітектурних формах величезних султанських мечетей, наприклад, Сулейманійї, Блакитної мечеті Султанахмед, мечеті Фатіх, Шахзаде та інших. Спираючись основою на землі, і християнський храм, і мечеть лине своїми куполами вгору – до символічного неба, у центрі якого головні духовні образи: або хрест, або образ Христа Пантократора, або написане золотом ім'я Аллаха. Дуже важливу роль, як і золота мозаїка зі священними образами, в ісламських храмах виконують розписані чистими яскравими фарбами орнаментальні кахельні плитки – кахлі та вітражі вікон. Стіни, покриті блискучою мозаїкою або рослинним та геометричним орнаментом, візуально втрачають свою вагу, а небо купола, здається, лине над віруючими. Створюється відчуття перебування у просторі раю, де душа людини може уникнути земних пристрастей і знайти умиротворення, гармонію із Богом.
Подорожі сприяють розширенню меж свідомості. Звична антиномія культур, релігій у безпосередньому зіткненні з ними перетворюється на їхню "додатковість", породжуючи толерантне сприйняття єдності протилежностей. Учасники першого Всеукраїнського симпозіуму "Поєднуємо береги" одержали можливість розсунути рамки простору та часу, відчути й постаратися проникнути в сенс складного, багатоликого, але при цьому цілісного образу Стамбула, відчути нерозривний зв'язок Сходу та Заходу, щоб пізніше, переосмисливши, втілити свій досвід у майбутніх творах.
