Такою тезою можна охарактеризувати зміст виступу провідного фахівця відділу мистецтв ОДНБ імені М. Горького Ольги Михайлівни Барковської на черговому засіданні секції книголюбів, яке відбулося в Одеському будинку вчених, присвячене книжковому графікові Сигізмунду Станіславовичу Олесевичу (1891 – 1972). Його еміграція із країни та переїзд до Парижа, а також прихильність до абстракціоністського мистецтва, означали, відповідно до порядку, прийнятого тоді на колишній батьківщині, автоматичне включення до числа персон нон ґрата та ідеологічних супротивників. Ось чому ентузіасти краєзнавства лише сьогодні змогли приступити до систематичного збирання відомостей про цю людину.
Із архівних документів відомо, що С.С. Олесевич (за національністю поляк), до Одеси потрапив у дитячому віці, до 1898 року. Римсько-католицьке віросповідання майбутнього художника обумовило його вступ до реального училища Святого Павла. Однак процес набуття знань явно не заладився. У третьому класі його залишили на другий рік через «хвости», як це не здасться дивним – з найважливіших для його майбутньої кар’єри предметів: малювання та французької мови. Зрештою навчальні справи настільки погіршилися, що навесні 1907 року, перед закінченням шостого класу, він змушений був перейти до комерційного училища Файга, у якому провчився до 1909 року.
До того часу відносяться перші з виявлених його робіт у сфері книжкової графіки – ілюстрації до пілотного випуску альманаху «Жертвы жизни» (1907). Рік виходу у світ видання дозволяє припустити, що згадані вище негаразди юнака безпосередньо були пов’язані із палким захопленням малюванням, що цілком поглинуло (як нерідко буває у такому віці!) його увагу на шкоду іншим дисциплінам.
Наступним етапом в опануванні молодим живописцем графічної майстерності стала співпраця протягом 1917-го та початку 1918-го років із одеським «журналом революційної сатири «Бомба». До цього часу в С.С. Олесевича сформувався власний, багато в чому новаторський стиль: поєднання лубочної техніки із прийомами кубізму та використанням скошених та обрубаних форм. Його карикатури й шаржі, легко пізнавані, виконані у характерній гострій, експресивній манері, публікувалися регулярно, із номера в номер, найчастіше по декілька рисунків у випуску.
З повідомлень одеської преси того часу відомо, що С.С. Олесевича спокусили лаври поета та белетриста, і він друкується у щотижневику «Яблочко», три номери якого встигли вийти в Одесі у квітні – травні 1918 року. У кожному номері були твори С.С. Олесевича пародійного жанру, у чому легко переконатися навіть за їхніми назвами – «Патологический пейзаж», «Простуженная портянка» і т.п.
Емігрувавши до французької столиці, художник відновив заняття книжковою графікою. У 1928 році для видавництва Дюшартра та Ф. ван Бюггенхуда він повністю проілюстрував книжку Жан-Жака Бруссона «Жанна Д’Арк», а трохи пізніше оформив фронтиспис книги Оноре де Бальзака «Наполеон», про що писалося у статті Мішеля Бокера «Книги для детей», поміщеної у грудневому номері престижного паризького журналу «Аrt et decoratіon» за 1930 рік.
На завершення доповідачка ознайомила присутніх із нещодавно надісланим душе шанованим бібліофілом нашого міста (нині вона влаштувалася у Нью-Йорку) Іриною Михайлівною Дробачевською примірником повісті М.В. Гоголя «Нос», випущеної у 1930 році у Парижі шістьома оригінальними кольоровими літографіями С.С. Олесевича. Цікаво, що у перекладі тексту російського класика французькою мовою брав участь колишній одесит та близький знайомий художник Перикл Ставров.
Учасники засідання переконалися у тому, що продовження пошуків робіт С.С. Олесевича у жанрі книжкової графіки неодмінно має призвести до нових знахідок.
