– Зараз не ті зими, що були колись, – згадує найстарша жителька Ананьївського району Євдокія Юхимівна Розгонюк. – Бувало, як намете хурделиця перед Різдвом кучугури, то доводилося рити під снігом прохід від хати до хліва, де зимувала худоба, щоб її нагодувати та напоїти. Проте дітям було де повеселитися та покататися на санчатах. Коли щедрували, колядували чи посівали, то швидко бігали від хати до хати, бо мороз добре дошкуляв, а сніг під чобітьми так рипів, що було далеко чути.
Народилася довгожителька у селі Стара Кульна Котовського району. У її батька була власна земля, тож вся родина тяжко трудилася на ній, щоб виростити добрий врожай. Бувало, наймалися до поміщика Юр’євича, який розводив виноград, вирощував кукурудзу і тютюн, щоб заробити якусь копійчину. Коли мати малої Явдошки померла, батько привів мачуху. Вона нещадно знущалася над дитиною. Десятирічна дівчинка стала справжньою наймичкою при живому батькові. Через непосильну працю і догляд за дітьми вона лише зрідка вибігала на вулицю погратися з однолітками. Але на свята їй давали трішки волі.
У колгоспі вправна жіночка також трудилася, не покладаючи рук. Була нормовичкою і дояркою. На пенсію пішла у 65 років.
Два сини Євдокії Юхимівни померли під час Голодомору, лише найменший – Григорій (йому нині 72 роки) – став для неї розрадою. Саме до нього 20 років тому бабуся переїхала у село Жеребкове, де зараз її опікують 71-річна невістка Ганна Петрівна, онуки та правнуки. Додам, що Галина Петрівна Соколенко теж з роду довгожителів. Її бабуся прожила 106 років, добре бачила і мала усі зуби...
Жеребківську довгожительку Є.Ю. Розгонюк останнім часом стали підводити зір і слух. Але прабабуся, котрій не зробили за все життя жодного укола, на здоров’я не скаржиться. Вона глибоко віруюча людина, щодня молиться Богу і дотримується усіх постів. Довгими зимовими вечорами Євдокія Юхимівна згадує пережите, а її відкрите, помережене зморшками лице, немов книга, де можна прочитати про все її життя.
