Рік тому, 16 лютого 2008 року, раптово пішов від нас Володимир Никифорович Станко, видатний вчений зі світовим ім'ям, талановитий педагог, великий організатор науки, доктор історичних наук, професор, академік Російської народної академії наук, академік Російської академії природничих наук (секція антропології і археології), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, кавалер ордена Паісія Хилендарського та багатьох інших нагород. Він три дні не дожив до сімдесяти одного року. Пішов у розквіті творчих сил, був сповнений енергії, нових творчих планів, розробляв кілька проектів європейського рівня. І раптом, зовсім зненацька, усе обірвалося. І навіть сьогодні, через рік, ми не усвідомлюємо до кінця, наскільки велика ця втрата.
Народився Володимир Никифорович 19 лютого 1937 року у с. Тернівка під Миколаєвом. З дитинства допомагав батькам по господарству, ріс працьовитим, надійним, не за роками серйозним. Ці риси у подальшому зіграли велику роль у становленні його як вченого.
Його шлях до науки був непростим. Як археолог він відбувся, будучи студентом Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова під керівництвом таких відомих дослідників, як М.Ф. Болтенко, М.С. Синицин, П.О. Каришковський. У 1959 році до Одеси приїхала ленінградська експедиція під керівництвом всесвітньо відомого археолога доктора історичних наук П.І. Борисковського, одного з найбільших фахівців в галузі первісної археології. Почалися розкопки стоянки кам'яного віку Велика Аккаржа. І п’ятикурсник В.Н. Станко брав участь у цих дослідженнях. Там і вирішилася його археологічна доля. П.І. Борисковський наполегливо рекомендував йому зайнятися первісною археологією. Цим періодом в Одесі на той час ніхто не займався. Була біла пляма в одеській археології. І молодий вчений почав розробляти тему "Мезоліт північно-західного Причорномор'я". Він став першопрохідцем у цій галузі, піонером.
Після закінчення університету у 1960 році Володимир Никифорович працював в Одеському археологічному музеї, спочатку – науковим співробітником, потім – заступником директора музею. У 1965 році молодий вчений вступив до аспірантури Інституту археології Академії наук УРСР, через два роки блискуче захистив кандидатську дисертацію і став співробітником інституту.
А у 1968 році в його житті стався важливий поворот. За наполегливим запрошенням П.О. Каришковського Володимир Никифорович повернувся до рідного університету. Тут він теж багато в чому став першопрохідцем. Розробляв і читав загальні курси "Історія первісного суспільства", "Основи археології", "Основи етнографії", спецкурси з давньої історії та археології. Тут повною мірою відкрився його викладацький талант.
Молодий, енергійний доцент розгорнув археологічні розкопки мезолітичної стоянки Мирне (Кілійський р-н). Студенти після першого курсу проходили тут практику. А після практики роботи продовжувала експедиція. Важка, часом виснажлива праця. Відкритий степ, палюче сонце.
При розкопках стоянки Мирне Володимир Никифорович використав новітні методики, одержав принципово нові матеріали для унікальних реконструкцій з палеоекології, палеоекономіки, палеосоціології. Стоянка Мирне стала еталонною пам'яткою світового значення.
Викладацька робота, самостійні археологічні дослідження дали можливість для становлення Володимира Никифоровича як вчителя. З'явилися перші учні. В Інституті археології так швидко досягти цього неможливо. Університет щодо цього – великий плюс.
У 1976 році в долі Володимира Никифоровича стався новий поворот. За його ініціативою в Одесі було створено відділ археології північно-західного Причорномор'я Інституту археології АН УРСР. Він і очолив цей відділ, зібрав у ньому кращих одеських фахівців, набрав і молодих археологів. За короткий час відділ розгорнув широкомасштабні розкопки, став одним із найбільших наукових центрів на півдні України.
У 1978 році В.Н. Станко почав розкопки пізньопалеолітичних стоянок біля с. Анетівка (Первомайський р-н Миколаївської обл.). У результаті багаторічних досліджень вони, як і стоянка Мирне, стали еталонними пам'ятками світового значення.
У 1982 році Володимир Никифорович видав докладну монографію "Мирное. Проблемы мезолита степей Северного Причерноморья". У ній він узагальнив матеріали досліджень цієї широко відомої стоянки, порушив і вирішив низку важливих загальнотеоретичних та методологічних проблем вивчення первісної історії. Цю роботу В.Н. Станко у 1983 році успішно захистив як докторську дисертацію.
Повною мірою проявився його талант організатора науки та системи вищої освіти. У 1993 році він створив і очолив кафедру археології та етнології України, створив також лабораторію археології та етнографії Степової України. Розробив і почав читати низку спецкурсів. У 1990 році Володимиру Никифоровичу Станку було присвоєно вчене звання професора. У 1994 році його обрали деканом історичного факультету.
У 1995 році В.Н. Станко почав видавати "Записки исторического факультета". У 1996 році створив і очолив Спеціалізовану вчену раду щодо захисту кандидатських дисертацій, а у 1999 році – щодо захисту докторських дисертацій. Почали провадитися регіональні, всеукраїнські, міжнародні конференції з історії, археології, етнології. Були налагоджені тісні міжнародні зв'язки із університетами Великої Британії, Німеччини, Франції, США та інших країн. Почалися спільні археологічні дослідження з фінансуванням за західноєвропейськими грантами. Факультет став одним із найбільших наукових центрів України. Володимир Никифорович керував ним до 2003 року.
Зростала наукова школа професора В.Н. Станка. Він виростив понад десять кандидатів наук. За його допомогою виросло декілька докторів наук, професорів. Володимир Никифорович опублікував близько 150 наукових праць, зокрема, кілька монографій та підручників. Під його редакцією було видано безліч збірників, монографій, колективних праць. Він був членом редколегії республіканського журналу "Археологія", членом Спеціалізованої вченої ради щодо захисту докторських дисертацій при Інституті археології, членом Центральної ради Всеукраїнського товариства охорони пам'яток історії та культури, членом президії його обласної філії, головою відділення Російського археологічного товариства.
Російські вчені високо оцінили його наукові досягнення. У 1995 році він був обраний дійсним членом Російської народної академії наук, а у 1999 році – дійсним членом Російської академії природничих наук (секція антропології та археології).
У 1997 році Інститут археології видав капітальну працю "Давня історія України" у трьох томах. Перший том – "Первісне суспільство". Його відповідальним редактором і одним із основних авторів був В.Н. Станко. Ось вона – справжня оцінка рівня видатного вченого! Ось він – патріарх первісної археології України! За цю узагальнюючу працю Володимир Никифорович разом з іншими авторами став лауреатом Державної премії України у галузі науки і техніки 2002 року.
Зробив ювіляр свій внесок і в розробку одеської проблематики. Він був організатором видання та відповідальним редактором капітальної праці "Історія Одеси", яка вийшла з друку у 2002 році.
Багато зробив В.Н. Станко і як дослідник, і як організатор у справі вивчення історії та культури болгар у Північному Причорномор'ї.
У 2004 році в житті Володимира Никифоровича стався ще один важливий поворот. Він залишив рідний університет, Одесу, переїхав до батьківського дому, став професором кафедри історії України Миколаївського державного університету ім. В.А. Сухомлинського, де й раніше читав лекції. Останній рік свого життя він працював професором Миколаївського гуманітарного університету ім. Петра Могили. І тут також розгорнув бурхливу діяльність. Але багато чого не встиг. Доля відпустила йому занадто мало часу.
16 лютого, у річницю смерті Володимира Никифоровича, на його будинку в Тернівці було встановлено меморіальну дошку. Був багатолюдний траурний мітинг, були зворушливі, проникливі виступи. У Миколаївському гуманітарному університеті ім. П. Могили пройшла наукова конференція, присвячена його пам'яті, Перші Станковські читання. Пам'ять про Володимира Никифоровича буде вічно жити в серцях його рідних, близьких, друзів, колег, учнів!
