Ще вчора на полях одного з найбільших на Одещині за площами сільгоспугідь району – Татарбунарського – весняні польові роботи були у повному розпалі. А вже сьогодні механізатори тисячі з лишком сільгосппідприємств різних форм власності (їх кількість тут – теж найбільша в області) завершують порати останні з 15200 гектарів, відведених під ранні ярі культури.

– Для наших хліборобів ні минулої осені, ні зараз, навесні, дилеми – сіяти чи не сіяти – не виникало, – говорить голова райдержадміністрації Олександр Мусіхін. – Відповідь була однозначною: сіяти! Причому як озимі, так і ярі не в менших обсягах, ніж ті, що вже традиційно склалися за останні п’ять років. З дотриманням найбільш економічних технологій, з максимальним використанням комплексних мінеральних добрив, засобів захисту рослин. Ну і, як модно зараз говорити, ментальність нашого селянина-степовика грає велику роль. З діда-прадіда хазяйновитий, працьовитий, цілеспрямований, він завжди звик мати про запас і зерно, і «копійку», аби, не дай Боже, лишити незасіяним хоча б один гектар, одну десятину землі свого часу відвойованої у посушливого Буджаку. Повірте, це не пафос, не велеріччя, – говорить Олександр Миколайович. – Тут, у Бессарабії, справді найвищою моральною та й матеріальною цінністю є туго налитий колос і набите зернятами духмяне виноградне гроно.

Як повідомив виконувач обов’язків начальника районного управління агропромислового розвитку Олександр Чебан, у розрізі культур посіяно близько 8,5 тисячі гектарів ярового ячменю, понад 4 тисячі гектарів гороху, 800 гектарів гірчиці. Між іншим, остання виявилась дуже вигідною технічною культурою в економічному плані. При порівняно невисоких затратах і добрій урожайності, за кожну її тонну давали (та й дають зараз) в середньому до чотирьох тисяч гривень. Практично «з коліс» були реалізовані за солідними цінами озимі ріпак, ячмінь та пшениця для хлібопекарської і макаронної продукції (хоча такої виявилось менше, ніж сподівалися). Уже в лютому – на початку березня поточного року за тонну фуражного зерна почали давати до 800 гривень (а не 500, як було минулої осені). Отже, почався активний його продаж. Ці чинники і сприяли тому, що у господарствах з’явилися оборотні кошти для проведення весняно-польових робіт, не вдаючись до банківських кредитів та інших видів позик, котрі вганяли б їх у фінансові ями. Тому сіяли усі без винятку господарства власним насінням, 1800 тонн якого, пройшовши лабораторні аналізи, було визнано висококонденційним.

Забезпеченість паливно-мастильними матеріалами на старті першого весняного циклу складала 65 відсотків. Решта підвозилася безпосередньо з Арцизької нафтобази за необхідністю. Уже в ході посівної агроформуванням було запропоновано, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України, пільгове пальне. До нафтобази воно доходило за відпускною ціною (4200 гривень тонна). Господарствам зі всіма «накрутками» (транспортування, збереження тощо) діставалося за 4800 – 5000 гривень тонна. Знову ж-таки, це не осінні ціни, що зашкалювали за 7 тисяч гривень. Району у пікові місяці потрібно до 50 тонн, що виявилось «підйомним» для господарств. І не лише в плані забезпечення на поточний момент, але й для того, аби створити певні стабілізаційні фонди паливно-мастильних матеріалів.

Паралельно з посівною хлібороби підживлювали озимі культури на 60 з лишком тисячах гектарів та боролися з мишовидними гризунами. При цьому підходили до вказаних робіт диференційовано. Попередньо уважно обстеживши кожне поле. Хоча всі посіви перезимували більш-менш нормально. Але є масиви, на яких, наприклад, озимий ріпак увійшов у зиму у фазі 6 – 8 листочків. Зараз він, зміцнілий, розпочав активну вегетацію. Відповідно такі поля потребували значно менше мінеральної поживи, ніж ті, де посіви увійшли в зиму у фазі 2-3 листочків.

Одне слово, хто серйозно займається економічними підрахунками кожного технологічного процесу без винятку, той на все і вчасно знаходить кошти. Не зашкодили механізаторам і дощі, котрі вряди-годи перепадали під час весняно-польових робіт. Навпаки, вони в Буджацькому степу на радість людям будь-якої пори року. За плечима лишилася сівба ранніх ярих, на черзі – близько 4 тисяч гектарів соняшнику та 3 тисячі гектарів кукурудзи. Як жартують тутешні селяни:

– Аби не «ляпали» щодня про кризу по радіо й телевізору, ми би про неї й не знали. І нічого б від того не втратили…