Сьогодні ми продовжуємо розмову про проблеми нещодавно заснованого Нижньодністровського національного природного парку. В статті, що пропонується увазі читачів, наш спеціальний кореспондент торкається проблем, пов’язаних із екологічними аспектами становлення цього заповідника, які є основними в його діяльності, а також із екологічною культурою усіх нас разом, і кожного зокрема.
Достатньо ознайомитися з Законом України «Про природно-заповідний фонд», щоб зрозуміти, що національні природні парки стають тими формами державного захисту довкілля, які здатні ввібрати в себе увесь спектр природоохоронних проблем: від дослідження причин та наслідків екологічних загроз, перед якими ми постаємо, до конкретної охоронної діяльності та екологічної просвіти. Саме про це свідчить і структура Нижньодністровського національного, в якому, як повідомив його директор Віталій Примак, формуються зараз: відділ збереження та відтворення природних екосистем, науковий відділ, відділ державної охорони, відділ екологічної освіти та рекреації, господарчий відділ та науково-дослідне відділення «Маяки».
Загалом це шістдесят працівників, передбачених штатним розкладом, проте керівництво нацпарку має намір залучати до співпраці значно ширше коло науковців, студентів природничих факультетів, журналістів, які пишуть на екологічну тематику, та екологічних активістів краю. Щоб зрозуміти, яка спадщина дісталася заповіднику від попередніх господарників, слід згадати, що він розташовується у гирлі однієї з найбільших рік Європи, і саме тут, у прикінцевому стані річного буття, проявляється увесь той екологічний безлад, який формується через забруднені притоки, через невпорядковані струмки і джерела, через необладнані очисними спорудами промислові і сільськогосподарські підприємства та наявність величезної кількості несанкціонованих і неконтрольованих смітників.
Ще одна біда полягає в тому, що, протікаючи територіями десятків районів та областей і трьох держав, одна з яких, до того ж, не визнана, отож не має з Україною дипломатичних відносин, – ріка позбавлена реального, повновладного еколого-економічного господаря.
Тому одразу виникає пропозиція. Те, що ми створили Нижньодністровський нацпарк, – це добре. Та, якщо ми, на берегах ріки цієї сутні, хочемо зберегти її для нащадків і як джерело питної води для мільйонів людей, і як ареал унікальної флори та фауни, то повинні потурбуватися про створення якогось колективного органу, скажімо, Міжнародного координаційного центру Дністра (суть не в назві, вона може бути якою завгодно!), який би міг аналізувати проблему цієї ріки в комплексі, враховуючи всі економічні, екологічні і навіть психологічні складові. Так, і психологічні теж, оскільки від них залежить рівень нашого сприйняття довкілля і нашої екологічної культури.
Щоб переконатися в тому, що екологічний стан Дністровського лиману кризовий, фахівцем бути не треба, це очевидна річ. Але все ж таки пошлюся на враження фахівця – за освітою, фахом і посадою. У довідці для преси ситуацію на одній із дністровських ділянок начальник відділу регулювання використання біоресурсів, заповідної справи та формування екомережі Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Любов Харіна змальовує так:
«Сучасна ситуація, яка спостерігається навколо Дністровського лиману та на водно-болотних угіддях, свідчить про поступову деградацію цієї екологічної системи, і не лише внаслідок порушення гідрологічного режиму ріки поза межами області. Особливо це помітно поблизу сіл Маяки, Надлиманське, Миколаївка, Калаглія, Семенівка, Шабо тощо. Подивіться навколо і побачите, що тут відкривається неприємна картина присутності людини, а точніше, екологічного безкультур’я. Територія навколо автодороги Одеса – Рені перед пунктом пропуску через україно-молдавський кордон засмічена і порушена, рослинність витоптана на значній відстані, протоки, що забезпечують гідрологічний зв’язок ріки і плавнів, забруднені і засмічені. Витоптаними і засміченими є ділянки уздовж автодороги і після так званих «любителів рибалки». Така ж сумна картина спостерігається і на берегах Дністровського лиману, засмічених відходами, що під час дощу змиваються з нього. Великої шкоди завдають і масштабні підпали очерету та браконьєрство».
Це, так би мовити, емоційна реакція фахівця. А тепер звернімося до офіційного «Проекту створення Національного природного парку «Нижньодністровський», і подивимося, що ж саме ми затоптуємо, засмічуємо та випалюємо разом із очеретом на берегах Дністровського лиману. Так от, у розділі «Рослинність», у спеціальній «Таблиці № 4», віднаходимо перелік сотень рослин, переважна більшість яких позначена, як рідкісні, лікарські або цінні кормові. Шість видів рослин, які ще існують тут, занесені до «Червоної книги України», як такі, що є рідкісними і вимираючими. Серед них – водяний горіх плаваючий, голонасінник одеський, ковила волосиста, сальвінія плаваюча… А ще співробітники нацпарку покликані оберігати десять видів земноводних та дванадцять видів плазунів, таких як болотяна черепаха, кримська ящірка, полоз жовточеревий, зелена ящірка. Свого часу ми вже докладно зупинялися на «заповідних птахах» цього заповідника та інших видах флори і фауни.
У висновках, що стали рекомендаційними для чиновників, які ухвалювали рішення про створення нацпарку, науковці звертали увагу, що в даному випадку йдеться про «надзвичайно важливу частину дикої природи високого екологічного значення». Тож прислухаймося до цих висновків та порад, пам’ятаючи при цьому, що основними охоронцями гирла Дністра, цього чарівного куточка природи, є ми з вами, кожен із нас зокрема.
