Українські моряки на лівійській мілині. . .

Тільки винні цього разу не сомалійські корсари, а лівійські правоохоронці і судновласник, який фактично полишив екіпаж напризволяще після арешту судна у лівійському порту Місурата.

Історія ця розпочалася ще два роки тому

Дев’ятнадцятого жовтня 2007 р. танкер «Тродос» під грузинським прапором з українським екіпажем на борту був затриманий владою Лівії за підозрою у спробі контрабандного вивезення нафтопродуктів з цієї держави.

Проте, претензій до моряків у лівійського правосуддя не було. Екіпаж визнали непричетним до допущених порушень, і тому під час стоянки судна у порту Місурата періодично відбувалися заміни моряків (у міру завершення терміну контракту кожного з «підпрапорників»). Крім того, людям видавали довідки депонента для повного розрахунку за час, який вони працювали. Паралельно відбувалися і нескінченні судові слухання. До них були залучені найдосвідченіші місцеві адвокати, які намагалися довести незаконність дій лівійських чиновників і значні економічні втрати судновласника, пов’язані з арештом судна.

А моряки, незважаючи на всі судові перипетії, далі працювали, підтримуючи судно у робочому стані, забезпечуючи його життєдіяльність і готовність до негайного виходу у море.

Підпрапорники

Але 21 жовтня 2008 року на «Тродос» раптово прибули представники портової влади, поліції, митниці, прокуратури у супроводі солдатів, озброєних автоматами, і, не висуваючи жодних письмових претензій, зажадали спустити грузинський і підняти лівійський прапор, а екіпажу негайно залишити борт судна. Моряки підкорилися цій вимозі, після чого капітан, представник судновласника Євген Іскров зняв із себе і з екіпажу відповідальність за безпеку танкера і поклав всю відповідальність на портову владу п.Місурата, зробивши відповідні записи у судновому журналі.

Екіпаж поселили в одному з місцевих готелів за назвою «KOZ EL-TEEK». Через якийсь час, семеро з десяти моряків, включаючи і захворілого капітана, повернулися додому. У трьох членів екіпажу, які залишилися, – одеситів – першого помічника Валерія Дмитрищука, старшого механіка Геннадія Школенка, та 3-го механіка Дмитра Волковича – сьогодні становище, відверто скажемо, критичне. Немає грошей ні на харчування, ні на оплату житла. Кілька місяців тому господар готелю вже погрожував виселити людей на вулицю, тому що вони заборгували йому кругленьку суму за проживання. Але, на щастя, питання тоді вдалося владнати. Повернутися додому з одними боргами, без копійки грошей вони теж не можуть.

Прокоментував (у телефонній розмові) ситуаціюз танкером «Тродос» Євген Іскров. Він же, за словами моряків, і відправляв їх у злощасний рейс через одну з одеських фірм, які займаються посередництвом у працевлаштуванні плавскладу. Євген Володимирович став останнім (після арешту танкера) капітаном, а точніше, «капітаном-наставником» екіпажу «Тродоса». За його словами, проблеми виникли на третій день повантаження на стадії оформлення документів, практично вже перед самим відходом судна, коли з’ясувалося, що частина вантажу однієї з лівійських приватних фірм виявилася контрабандною.

– Розплатитися з екіпажем господар судна не може. У нього немає грошей, – пояснював капітан-наставник.

Крім того, Євген Іскров розповів, що ситуація перебуває під контролем українського консула, але питання щодо зарплати, яку заборгував екіпажу судновласник, він вирішити не обіцяє.

– Судовий процес може затягтися на роки, тим більше, що доводиться враховувати специфіку арабського правосуддя. До того ж враження таке, що комусь з місцевих впливових осіб дуже сподобався танкер, який перебуває у досить хорошому стані, – вважає капітан.

«Обіцяного три роки чекають?»

– 30 червня 2009 р. нам стало відомо, що на останньому судовому засіданні всі подальші слухання у справі були перенесені на жовтень місяць 2009 року. Ми відправили два листи до Консульства України в Лівії: один – на їхнє прохання, і один – з нашої ініціативи з проханням посприяти нашому поверненню на батьківщину з виплатою всієї заборгованості щодо заробітної плати. У цьому листі ми звернули увагу на те, що змушені використати наше право звернутися до правозахисних організацій з проханням про допомогу, – прокоментував ситуацію і старпом Валерій Дмитрищук.

Господар судна Олександр Попов, за твердженням моряків, всього кілька разів за весь цей час виходив з ними на зв’язок і щоразу обіцяв, що «найближчим часом питання із зарплатою буде вирішено». Останнє подібне запевнення екіпаж почув від нього кілька днів тому. Після чого пан Попов знову «зник», переставши відповідати на їхні телефонні дзвінки.

Подібних ситуацій, у яких опиняються наші співвітчизники-моряки – «підпрапорники» стає все більше. І винна у цьому не тільки світова економічна криза, на яку тепер стало легко і зручно звалювати будь-які проблеми, а, імовірно великою мірою, ставлення роботодавців до своїх найманих робітників.

Чим закінчиться ця історія – все ще не зрозуміло. Зрозуміло тільки те, що троє моряків з екіпажу «Тродоса», налаштовані рішуче, і без зароблених грошей додому не повернуться. Міжнародна морська профспілка, на адресу якої звернулися моряки, не звернула особливої уваги на їхній заклик про допомогу, та й МЗС України, зазвичай, обмежується формальними рекомендаціями. Але ж не секрет, що наші моряки наймаються на судна під іноземними прапорами не від хорошого життя. Свій торговельний флот ми втратили наприкінці 90-х років з розвалом Чорноморського морського пароплавства, яке вже понад десять років перебуває у стані банкрутства. От і змушені наші висококласні морські фахівці ставати, свого роду, «гастарбайтерами», наймаючись на роботу у приватні іноземні компанії, часто досить сумнівного походження.

Чи знайдуть коли-небудь відповідні державні служби, ті, які запевняють нас у тому, що вони стоять на сторожі інтересів кожного громадянина, який виїздить за межі України, реальні механізми захисту моряків не тільки від морських розбійників, але й від безвідповідальних роботодавців? Це питання, на жаль, схоже, стає вже риторичним.

– У серпні тут страшенна спека. А за таких умов, у яких ми перебуваємо, зносити її особливо нелегко. Хотілося б сподіватися, що і не доведеться. Нестерпно хочеться до рідної Одеси, – додав Валерій Дмитрищук, якого вдома вже 22 місяці чекає донька.

Выпуск: 

Схожі статті