Серед видатних перемог, здобутих нашою армією у 1944 році, помітне місце посідає Львівсько-Сандомирська операція, проведена військами 1-го Українського фронту під командуванням маршала І.С. Конєва. 27 липня неофіційна столиця Західної України була цілком визволена від німецько-фашистських загарбників. 79 полків, дивізій і корпусів здобули почесне найменування Львівських, а 116 – були нагороджені орденами. Державних нагород удостоїлися тисячі бійців і командирів. Героями Радянського Союзу стали командир 7-го гвардійського танкового корпусу генерал-майор С. Іванов, командир 63-ї гвардійської танкової бригади полковник М. Фомічов, командир мотострілецького батальйону капітан А. Ішмухаметов, командир танка сержант К. Кулешов, командир відділення автоматників сержант В. Вердієв, механік-водій танка старший сержант Ф. Сурков... Розповім про подвиги Федора Павловича Суркова і гвардії старшини Олександра Порфирійовича Марченка, який був стрільцем-радистом в одному з ним екіпажі бойової машини Т-34 з написом на броні «Гвардія».
У ніч з 20 на 21 липня 1944 року наші танкові з'єднання здійснили маневр і появилися на південній околиці Львова, де гітлерівці найменше їх очікували. В авангарді рухався батальйон гвардії капітана Павла Чиркова. Бої розпочалися на вулицях. Долаючи запеклий опір ворога, вибиваючи з кам'яних кварталів тих, що оборонялися, наші воїни тіснили їх до центру.
Щоб не допустити великих руйнувань стародавніх будівель і швидше деморалізувати фашистів, командир 63-ї гвардійської Челябінської танкової бригади полковник М. Фомічов наказав екіпажу лейтенанта Олександра Додонова прорватися до ратуші і підняти на її вежі червоний прапор. Вибір був закономірним: стрілець-радист Олександр Марченко до війни працював у Львові і відмінно орієнтувався в лабіринті вузьких вулиць, знав, як найкоротшим шляхом вийти до будівлі магістрату на площі Ринок.
– Ми сподіваємося на вас, – давав настанови комбриг підлеглим, вручаючи Марченку червоний прапор.
Ведучи вогонь на ходу, ухиляючись від артвогню, «Гвардія» дедалі ближче підбиралася до заповітної ратуші. Опівдні 23 липня механік-водій старший сержант Федір Сурков підігнав танк до її головного входу. Командир гармати старший сержант Микола Мельниченко відбивав контратаки. А автоматники, що зіскочили з броні, кинулися услід за старшиною Олександром Марченком усередину магістрату.
Рукопашні сутички на сходах і поверхах були швидкоплинними. Охорона виявилася нечисленною і явно перебувала у паніці, боячись полону. Діставшись до дверей у вежу, Олександр Марченко вибив її гранатою, потім застрелив спостерігача-коригувальника на даху. Зірвавши із флагштока нацистське полотнище із хрестом, він прикріпив до линви і підняв нагору прапор, що запалахкотав на вітрі. Радянські воїни, побачивши над ратушею переможний прапор, посилили натиск на всіх напрямках. До 27 липня Львів був цілком очищений від загарбників.
Але екіпажу танка «Гвардія» не пощастило порадіти разом з однополчанами розгрому ворога. Старшина Марченко після підняття прапора був поранений автоматною чергою, випущеною гітлерівцем з вікна сусідньої будівлі. Санінструктор батальйону Костянтин Рождественський, який кинувся йому на допомогу, теж був убитий кулями. Микола Мельниченко, довернувши гармату, одним снарядом знищив фашистське гніздо.
Марченко ще був живий. Бойові побратими повезли його в танку до медсанбату. Однак потрапили під обстріл важких гармат із Княжої гори. Осколок снаряда влучив сміливцю у голову. Сашко помер на руках у Федора Суркова.
Загинув і командир танка лейтенант Додонов. В екіпажі відбулися вимушені заміни, однак він, як і раніше, не виходив з бою. За шість діб бою в місті бойова машина «Гвардія» підбила і спалила вісім ворожих танків, вивела з ладу дев'ять гармат, знищила понад сто гітлерівців.
Механік-водій Сурков буквально творив дива, маневруючи серед кам'яних коробок-будинків на вузеньких вулицях, прагнучи не підставити борти машини під вогонь німецьких солдатів з фаустпатронами, які засіли в напівпідвалах. На підході до Високого Замка танк все-таки потрапив у засідку. І Федір Сурков, і командир гармати Микола Мельниченко були тяжко поранені...
Всі члени екіпажу «Гвардія» були нагороджені. Гвардії старшина Олександр Марченко посмертно був удостоєний ордена Вітчизняної війни I ступеня. А гвардії старшому сержантові Федору Суркову, який повернувся у бойовий стрій після лікування у шпиталі і далі відважно воював, Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.
Олександр Марченко і 18 його однополчан поховані у братській могилі на Холмі Слави – меморіальному цвинтарі, де покоїться прах сотень радянських воїнів, які віддали своє життя у боротьбі за честь і свободу Батьківщини.
