Навесні цілком випадково дізналася, що учениця восьмого класу Савранської ЗОШ І-ІІІ ступенів Анастасія Квасюк писала творчу роботу, в якій виступала гідом по рідному краю. Школярка згадала й Гайдамацьку криницю, і 600-літній дуб, й дендропарк в селі Гетьманівці. При першій же можливості вирішила сама ще раз побувати в цих історичних, цікавих з природничого погляду місцях.
Свою подорож починаю із дендропарку садиби Любомирських, що розташований в селі Гетьманівці. У ХІХ столітті посадив парк польський пан Матусевич. Любитель екзотичних рослин, він привозив дерева з багатьох країн. Ще й досі в парку збереглись цінні, навіть рідкісні, породи дерев: кедр, ялівець, софора, голуба ялина, ведмежий горіх та інші. Крім того в цьому ж селі є два ставки: один (верхній) у свій час був панським, а нижній – холопським. Дно панського ставу викладено колодами. Нині ж тут сільські хлопчаки рибалять. Але й дітей зараз мало. Село взагалі стало маленьким і, як тепер кажуть, безперспективним. Та на центральному його майдані височіє історична пам’ятка архітектури місцевого значення – церква святих Іоакима та Анни. Вона ніби кличе увись, до світла і добра. Та, на жаль, через відсутність коштів реставрувати її немає поки що можливості. В досить непривабливому стані сьогодні й парк. Місцеві жителі, яких залишилася жменька, займаються своїми буденними справами. Саме була пора обіднього доїння, то мені пощастило зустріти зо три жінки, які або йшли доїти корів, або повертались з пасовища додому. Дві з них, посилаючись на свої клопоти, навіть не стали слухати мого запитання. Одна сказала, що в селі дійсно є чимало пустуючих садиб, то можна було б і організувати щось на зразок готелів для бажаючих провести вихідний в оточенні тихої сільської природи.
Жителька села Галина, яка теж кудись квапилась, але приділила хвильку для розмови, сказала:
– У нас люди гостинні. Тож, якби організувати щось схоже на туристичну базу, вони б не відмовилися зготувати борщу, наварити вареників чи пригостити парним молочком. А фруктів і овочів взагалі в нас є вдосталь.
– А особисто Ви б могли доглядати за такою садибою?
– Справа в тім, що в мене немає зайвої житлової площі. А якби знайшовся хтось, хто міг би вкласти гроші в облаштування пустої садиби, то чому б не зайнятися такою справою. А у нас в селі грошовитих людей немає, щоб самим таке зробити.
Від’їжджаючи з Гетьманівки, подумала про те, що тут не тільки садибу потрібно облаштувати, а й саме село, принаймні в парку мали б бути обгороджені та підписані рідкісні дерева.
Наступна зупинка – Гайдамацька криниця, яка розташована в Дідовому яру Савранського лісу. З’явилась вона ще в сімнадцятому сторіччі. В період Коліївщини місцеве населення підтримувало визвольне повстання гайдамаків проти польських панів. І саме в цьому яру переховувались народні месники. Тут і викопали криницю, яка збереглась і до наших днів. Сьогодні криниця впорядкована, освячена. Поряд з нею росте дуб, під масивним корінням якого, за переказами старожилів, народні месники ховали свою зброю. В цьому яру вже традиційно проводять свої зльоти туристичні загони. Таке місце не може не привабити туристів. До нього вже є дороговкази, прокладена дорога. Більш-менш впорядкована вся місцина. Тож і враження склалося добре.
Чимало цікавинок є і в інших куточках Савранського лісу. Одна з них вже відома на всю область – це шістсотлітній дуб, який росте неподалік від села Слюсаревого. Висота його 26 метрів, діаметр – півтора метра. Ця пам’ятка живої природи вабить до себе як місцевих жителів, так і гостей району. Напевне, був би він цікавий і для туристів. Слід віддати належне директору державного підприємства «Савранське лісове господарство» Анатолію Івановичу Слободанюку, з ініціативи якого не тільки проведено експертизу цьому лісовому старожилу, а й окультурено навколишню територію, заасфальтовано дорогу до нього, зроблено оригінальні столики, навіс, навіть місце для багаття передбачене, щоб відпочиваючим було зручно. Жаль тільки, що не всі, хто там буває, дотримуються культури поведінки. На акуратно підстрижених газонах можна побачити відходи нашої цивілізації: пластикові пляшки, поліетиленові кульки, обгортки, які аж ніяк не пасують до чистої і чудової природи. Але то вже інша тема.
Чи ж можна розвити зелений туризм в Савранському районі? З цим запитанням звертаюсь до голови Савранської РДА Миколи Миколайовича Базея. Він не заперечує такої можливості, але…
– Для того, щоб налагодити цю справу в найближчій перспективі, у бюджеті району немає коштів. Про організацію зеленого туризму ми вже не раз вели мову, консультувались із спеціалістами, запрошували сюди фахівців. І дійшли висновку, що на даний час є дві великі проблеми. Перша – бюрократичні проволочки в оформленні документів, пов’язаних із землекористуванням. Причому це стосується не тільки зеленого туризму, а й розвитку будь-якого виробництва. У нас сьогодні працює одна фірма на березі Південного Бугу, яка має намір відкрити оздоровчий табір. Так вже третій рік вони не можуть оформити документи. Хоч і з боку сільської ради, і з боку місцевої держадміністрації жодних заперечень немає.
Друга проблема полягає в тому, що в районі немає свого потужного інвестора. Ті люди, які мають свій бізнес, яких можна вважати більш-менш заможними, не бажають вкладати кошти в цю справу. А залучити інвестора з міста теж не так то просто. Адже туризм, тим паче зелений, це така галузь, яка зразу прибутків не дасть. А у нас особливо за останні роки склалась така тенденція, що люди хочуть мати все і одразу. А ті, в кого є значні кошти, прагнуть вкладати їх в таку справу, яка зразу дає відчутні відсотки.
Стосовно відновлення Гетьманівського дендропарку, або точніше комплексу, то в районі таких коштів на сьогодні немає. Нині працюємо над розширенням меж природо-заповідної зони, в яку б ввійшли парк, два ставки і храм святих Іоакима і Анни. Щодо джерел «Огруд», Гайдамацької криниці та Кишевського лісу, то вже оформлено документацію. Всі вони мають відповідні паспорти. Вже кілька років поспіль діти з Одеси, Балти та Саврані по кілька тижнів відпочивають та займаються спортивними іграми біля Кишевського джерела. Вони там стають справжніми козачатами.
* * *
Нинішнього літа на березі Південного Бугу можна було побачити чимало відпочивальників з різних міст України і не тільки. Були й такі, що жили по два-три тижні в наметах. Вечорами біля них горіло багаття. Причому були й такі, що мали родичів у селищі, але щоб не обтяжувати близьких чи, може, щоб бути ближче до природи, жили на березі річки. Можливо, це перші відпочивальники, що ступили на стежину зеленого туризму Савранського району.
