Полум’яні заклики Тараса Шевченка до боротьби проти гнобителів, ідея братання визволених народів відгукувалися в серцях борців різних країн. У моїх нотаток скромне завдання – поінформувати наших читачів про вплив творчості Кобзаря на болгарську літературу ХІХ століття.

Хотілося б підкреслити, що вплив був взаємним. Тарас Шевченко добре знав історію Болгарії, високо оцінював багатовікову боротьбу братнього народу за національне визволення. Цілком вірогідно, наприклад, що основним джерелом, з якого поет узяв історичний сюжет та деякі деталі поеми «Єретик», була, на думку українського вченого Олександра Білецького, робота історика Спи­ридона Палаузова. Декілька слів про цю цікаву особистість.

Спиридон Миколайович Палаузов (1818 – 1872 рр.) – син болгарського емігранта. Спочатку він навчався в Одесі, був учнем українського історика Осипа Бодянського, близько знав харківського вченого Ізмаїла Срезнєвського. У 1845 році написав дисертацію «Іоанн Гус та його послідовники». У 1858-59 роках – цензор Петербурзького цензурного комітету. Улітку 1859 року схвалив до видання рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том перший». Однак Головне управління цензури відхилило видання.

Болгарські письменники неодно­разово відзначали, що іскри вогню, що палахкотів у віршах та поемах Тараса Шевченка, перелітали через Дунай, долучалися до полум’я національно-визвольної боротьби. Вогонь творчості Кобзаря доносили й ті болгари, що емігрували й навчалися в Одесі, Миколаєві, Києві, Москві, Петербурзі.

Першим перекладачем творів видатного українця на болгарську мову був Райко Жинзифов.

Райко Жинзифов (1839 – 1877) – поет, публіцист та перекладач, діяч національного Відродження. Народився у місті Велесі (Маке­донія). 1858 року оселився в Одесі. Потім переїхав до Москви, де навчався в університеті. У збірці власних поезій та перекладів «Новоболгарска сбирка» (М., 1863), крім перекладів «Слова о полку Ігоревім» та «Краледворського рукопису», в окремому розділі під назвою «Гусляр Тараса Шевченка» вмістив і перші переклади його творів – «Тополя», «Утоплена», «Катерина», «Вітре буйний», «Нащо мені чорні брові», «Тече вода в синє море». Пізніше переклав «Наймичку», «Причинну», «Минають дні, минають ночі». Мав намір перекласти усю поетичну спадщину українського поета.

Вплив Шевченка відчувається в оригінальних творах Райка Жин­зифова, зокрема у поемі «Кривава сорочка» (1870), в якій показано страждання болгарського народу під османським гнітом.

Значна роль у популяризації творів Тараса Шевченка належить Петку Славейкову.

Петко Славейков (1827 – 1895) – поет, публіцист, перекладач, громадський діяч. З творами Тараса Шевченка він познайомився у 60-х роках. Переклав уривки з творів «Причинна», «Тополя», «Перебендя», «Минають дні, минають ночі», «Думи мої, думи мої». Під враженням від поезій Т. Шевченка написав вірші «Вигнанець» і «Пісня про тиранів». Впливом творчої манери Т. Шевченка позначені такі поеми, як «Бойка-воєвода», «Милена», «Джерело Білоногої». Творчість українського Кобзаря підносила громадську активність Петка Славейкова, насна­жувала його поезію соціальними мотивами.

Палким шанувальником Кобзаря був Любен Каравелов, просвітницька та революційна діяльність якого була тісно пов’язана з Одесою. Він переклав на болгарську мову твори Тараса Шевченка «Учітеся, брати мої», «Думка», «Нащо мені чорні брови», «Породила мене мати», «Єретик», «Тече вода в синє море», «Неофіти» тощо. У 1868 році в будапештській в’язниці Любен Каравелов написав оповідання «Сік» за мотивами Шевченківської «Катерини» і поставив до нього епіграфом слова з поеми українського побратима.

Наступний період в історії бол­гарсько-українських літера­турних взаємин характерний урізно­манітненням аспектів сприй­мання творчості Кобзаря болгарською громадськістю.

Протягом 80-90-х років, на які припало формування реалізму в болгарській літературі, до спадщини українського поета активно звер­талися представники цього худож­нього методу.

Найвідчутніше це позначилося на творчості видатного болгарського поета, прозаїка та громадського діяча Івана Вазова. Під враженням «Катерини» написав одну з найкращих своїх поем «Громада». Захоплення спадщиною українського поета позначилося і на деяких інших поемах та ліричних віршах І. Вазова.

Першу статтю про Тараса Шев­ченка, в якій невідомий автор прагнув показати соціальне коріння його творчості, надрукувала газета «Работник» (1881).

Широко відзначалося у Болгарії 100-річчя з дня народження Кобзаря. З ініціативи товариства «Слов’янська бесіда» у Софійському університеті відбувся літературний ранок, на якому прочитано доповіді. Особливо яскравою була доповідь Івана Шишманова, зятя М. Драгоманова, «Тарас Шевченко, його творчість та його вплив на болгарських письменників перед визволенням». Доповідь стала здобутком бол­гарського шевченкознавства на той час. Автор обґрунтовано визначив ідейно-тематичні лінії впливу твор­чості українського поета на болгарських письменників перед­визвольної епохи.