- Усіповоєннірокияжив, діявупостійнійробочійнапрузі, - підкреслюваввінупередмовідовласноїкниги(написанауперіодз1950-гопо1953 рік), колиобіймавпосадупершогосекретаряІзмаїльськогообкомуКомпартіїУкраїни. – Спочаткумивідновлювализруйнованевійною… Це не зовсім правильно, простого відновлення не відбувалося ні в містах, ні в селах, ні на суші, ні на морі, ні в повітрі. Самі лише пам’ятки старовини – палаци, церкви, архітектурні ансамблі, творіння історичної цінності – треба було відродити, повернувши їм попереднє обличчя. Решту ми робили інакше, як того вимагав час і наші нові знання, нові устремління і мрії. Поки живеш, нехай навіть старіючи, ти одночасно і розвиваєшся, а відповідно – ростеш…
Це думки Олексія Федоровича Федорова – легендарного керівника партизанського руху на Волині у роки Великої Вітчизняної війни, двічі Героя Радянського Союзу, генерала, справжнього народного ватажка, творця тактики активних бойових дій у глибоких ворожих тилах. Так, у плині блискучої операції радянських партизанів під командуванням Федорова – «Ковельський вузол» – майже на рік було заблоковано роботу вузлової залізничної станції Ковель на шляху Німеччина – Східний фронт. Вермахт не міг користуватися одним з найкоротших залізничних шляхів для перекидання у райони активних бойових дій живої сили, бронетехніки, стрілецької зброї, боєзапасів, продовольства.
У повоєнний час, як уже згадувалося, протягом трьох років Олексій Федоров керував Ізмаїльським краєм. Саме з його діяльністю пов’язане становлення Придунав’я як регіону, що відігравав важливу роль в економічному та політичному житті тодішнього Радянського Союзу. Адже з тутешніх портів відкривався найкоротший шлях до країн Балканського півострова, Центральної та Західної Європи. Федоров на найвищих рівнях зумів довести необхідність виділення асигнувань на розбудову флоту Радянського Дунайського пароплавства, що почав активно поповнюватися новими несамохідними й самохідними вантажними суднами в річковому та морському варіантах. Саме в ці роки РДП стає основним вантажоперевізником у Дунайсько-Чорноморсько-Середземноморському басейні. Модернізується Ізмаїльський порт, розширюються його причальні потужності. Закладаються судноремонтні заводи, припортові елеватори, створюються спеціалізовані навчальні заклади. Морегосподарська галузь активно виділяє частину доходів на будівництво сучасного за тодішніми мірками житла в Ізмаїлі, Кілії, Рені, шкіл, дитячих садків, закладів культури, стадіонів.
Вольовий, енергійний, принциповий Олексій Федорович був із тих керівників, яким до всього є інтерес. Ізмаїльці й по сьогодні згадують його звичку проходитися раненько вулицями міста. При цьому його чіпке око десь вихоплювало купки неприбраного сміття, десь – незалатані вибоїни та ями на дорогах, десь – понівечені загорожі, обшарпані фасади окремих будинків. На міському ринку перший секретар цікавився цінами на основні продукти харчування, особливо у колгоспних павільйончиках, яких тоді було чимало. Бесідував з двірниками, продавцями, покупцями. Мова йшла не лише про ціни. Одне слово, щоранку, переступаючи поріг робочого кабінету, він мав певну картину життя-буття, а з нею – і відповідних дій.
За активної участі Федорова в Ізмаїлі було відкрито педагогічний інститут (нині університет), засновано драматичний театр. Його артистів добре знали у всіх тринадцяти районах області, починаючи від найвіддаленіших Білгород-Дністровського та Старокозацького і закінчуючи сусідніми з обласним центром Суворівським, Болградським, Кілійським. На периферію Федоров виїздив також ледь не щодня без усіляких попереджень, узгоджень, помпезних супроводів і збіговиськ. Міг з’явитися впродовж робочого дня на хлібному полі, у тракторній бригаді, серед вівчарів на пасовищі, на тваринницькій фермі, у сільській школі. Цікавився зазвичай конкретними речами: чи всім забезпечені люди, чого не вистачає, яка потрібна допомога.
З першого дня свого народження підкинутий до сиротинця земської лікарні у Катеринославі (нині Дніпропетровську), вихований згодом у багатодітній сім’ї річкового лоцмана Максима Костирі, він пройшов непростий, але правильний шлях від батрака до керівника державного масштабу. Добре знав життя і завжди керувався у своїх діях, виходячи з його повсякденних, часом дуже складних реалій.
Будучи міністром соціального забезпечення України, Олексій Федоров не відмовив жодному з ізмаїльців, які приїздили до Києва та зверталися по допомогу.
У ці дні, коли відзначається 110-та річниця з дня народження Олексія Федоровича Федорова, до підніжжя меморіальної дошки, встановленої на будинку № 72 по вулиці Железнякова в Ізмаїлі, де він жив у 50-ті роки, лягають живі квіти. Жителі та гості міста вшановують пам’ять Людини, двічі Героя Радянського Союзу, кавалера шістьох орденів Леніна, орденів Жовтневої революції, Суворова I ступеня, Богдана Хмельницького I ступеня, Вітчизняної війни I і II ступенів, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки.
