до 120-річчя від дня народження М.А. Булгакова
У музеї К.Г. Паустовського відбулася цікава зустріч «Художник і суспільство», присвячена ювілею Булгакова – старшого товариша Паустовського за Першою Київською гімназією. У пам’яті Костянтина Георгійовича залишилася стрімка, легка постать цього світлоголового гімназиста, живого, глузливого і непоступливого в бійках, невичерпно винахідливого у жартівливих витівках, вигадках, містифікаціях.
Будучи вже визнаним майстром прози, Паустовський розповідає про нього в розділах «Осінні бої» і «Панове гімназисти» повісті «Далекі роки» ( 1946 р.) і запитує: «Хто міг знати, що… вийде із цих юнаків у вигорілих кашкетах, завжди готових до всіляких витівок, глузувань і суперечок? Що, наприклад, вийде з Булгакова? Ніхто цього не міг знати». І далі пише про нещадну мову Булгакова, «якої боялися всі, і чуття певності та сили, що відчувалися в кожному, навіть незначному слові». А ще про вміння Булгакова «перетворювати вивчений до кісточки гімназичний побут на світ неймовірних пригод і персонажів, своїми вигадками трохи зміщувати навколишнє зі світу цілком реального на самий краєчок світу перебільшеного, майже фантастичного».
Зустрілися вони після гімназії тільки у 1924 році, коли Булгаков, який не зрадив Києва, був уже письменником. Він увів дію своєї п’єси «Дні Турбіних» у стіни цієї гімназії.
На початку 60-х років у нарисах «Ярослав Івашкевич» і «Про новелу» Паустовський згадує Михайла Афанасійовича у списку випускників Першої Київської гімназії, що прославилися згодом у різних сферах, але головним чином у сфері мистецтва. А в нарисі «Булгаков і театр» він розмірковує про джерела таланту свого однокашника, який виступив проти «київського міщанина», обивательщини, дурості, неуцтва, безкультур’я, дикості та фальші заради того, що «людина повинна бути і не сміє не бути розумною і шляхетною».
Костянтин Георгійович пише про грані його дарування – прозаїка, драматурга, який мав і акторську жилку, проникає у сутність творчого процесу, схиляється перед пам’яттю цього письменника та людини, яка пройшла своє нелегке життя щиро, чесно, ні в чому не зрадивши собі; називає його «лицарем мистецтва».
Дослідники відзначають, що творчість Михайла Афанасійовича, який став «сейсмографом свого часу», пронизана автобіографічним матеріалом. Основні віхи його долі сповнені відлуння особистих вражень і переживань, що слугують найкращим коментарем до його прози, були відображені в музейній книжково-ілюстрованій виставці та в лекції літературознавця, лауреата премії імені К.Г. Паустовського Валентини Ковач.
Форма її викладу – ліричний роздум. Вона – велика інтелектуальна індивідуальність із власною позицією, бездоганним смаком, тонкою іронією, чудовою пам’яттю. Слухачі відвідують її лекції багаторазово, їх приваблює нез’ясована таємниця і масштаб її особистості. Валентина Олексіївна, викликаючи естетичне переживання, понад п’ятдесят років захоплююче веде розмову з тонким і розумним слухачем, відводячи собі роль людини, яка нагадує йому вже давно знане.
Натхненно показавши магію книжок улюбленого письменника, невичерпність його творчості, В. Ковач ще раз обґрунтовано підтвердила, що він мав право поважати в собі Майстра. Для нього багато значило це слово, яке ніби з’єднує у собі французьке «метр» і російське «мастеровой». Так називає Мольєра його вихованець Мішель Барон у біографії, написаній Булгаковим. Так названо героя його останнього роману «Майстер і Маргарита», великий фрагмент з якого Валентина Олексіївна із захватом процитувала на завершення лекції.
Творчість Булгакова, приносячи духовну користь, і сьогодні сприймається як ключ до розуміння сучасних явищ дійсності та літератури.
