У центрі болгарського сільського житла ми бачимо жінку похилого віку, вбрану в чорне. Вона пряде. Поруч сільська піч, палає яскравий вогонь. Стіл із глиняним посудом, лавка і лежанка, вкриті килимами. У кутку ікона, біля якої горить лампада – один з найкращих експонатів музею.
Цей історикокраєзнавчий музей розташований у колишньому Будинку офіцерів і належить Арцизькій школіліцею № 4. Його загальна площа – 108 кв. м.
У музеї зберігається 861(!) експонат.
Його створили в листопаді 2002 року. Велику допомогу подали директор З.К. Терзі, заступники директора, учителі, учні школи, їхні батьки та багато інших. Пошукова група постійно працює. Значно поповнили експозицію Катя Платонова, Лєна Піскорська, Юля Лебедєва. А члени ради музею Таня Молостева, Таня Мишіна, Влада Бетенекова дуже цікаво проводять тематичні екскурсії для школярів. У квітні 2006 року, відповідно до наказу обласного управління освіти і науки, музей став «шкільним історикокраєзнавчим».
Керівниця музею, учителька Валентина Валерівна Тулунжи дуже квалифіковано, цікаво та емоційно розповідає:
– Музей – джерело дотику до історії старовинного і благословенного краю – Буджаку, що розташований на півдні Бессарабії. Біля Арциза в одному з курганів знайдено поховання воїна IV століття до н.е. У XIII столітті наш регіон займала численна Буджацька орда. Сучасні буджацькі татари є їхніми нащадками. У другій половині XVIII століття Катерина II запросила болгар до цих країв. Арциз же заснований у 1816 році німцями, які переселилися з Вюртенберга. А оскільки у 1940 році більшість німцівколоністів виїхали до Німеччини, сюди переселилися сім’ї з Вінницької, Сумської, Волинської областей.
Буджацький край – це край древніх скіфів, греків, болгар, татар, гагаузів, німців, українців, росіян, ромів.
У музеї зібрані предмети стародавнього начиння. Це, наприклад, дерев’яні вовночіски для вичісування вовни овечих шкур, цирули (постоли) з телячої шкіри, праски на вугіллі, різноманітні суфалкичовники, необхідні для роботи саморобних ткацьких верстатів, маслоробки, оригінальні кукурузосаджалки, мідні самовари різних конструкцій. Дуже добре зберігся червоний російський сарафан, зшитий ще наприкінці XIX століття, прекрасні українські яскраві рушники, вишиванки, прикраси. Запам’ятовуються вітрини зі стародавніми грошовими знаками.
Є ще стенди з матеріалами про жителів Арциза, призваних до війська під час Великої Вітчизняної війни. На фронт пішли близько 700 чоловік, 108 з них додому не повернулися. Деякі вулиці міста носять імена воїнівгероїв, які визволяли Арциз.
У 1954 році в Арцизі з’явився військовий гарнізон, де ташувалися військовотранспортний авіаційний полк і зенітноракетний дивізіон. У жовтні 1989 року, під час виконання урядового завдання, зазнав аварії літак Іл76, пілотований полковником Олександром Калмиковим. Екіпаж і69 десантників, які перебували на борту, загинули. Військові льотчики поводилися як герої, адже у них, на відміну від десантників, були парашути, але вони ними не скористалися. На згадку про загиблий екіпаж вулиця гарнізону носить ім’я Калмикова. Біля школи встановлено пам’ятний знак. Щороку в день трагічної загибелі екіпажа у школі проводиться урочиста лінійка.
Показано цікаву, змістовну експозицію про саму школу.
Цього року їй виповнюється 55 років. Її споруджували і військовики, і батьки, і навіть діти. З першим директором Іваном Івановичем Капшієвським учні саджали маленькі деревця. Вони перетворилися на могутні в’язи, тополі, акації.
Цікава папка «Золоті імена» з фотографіями та відомостями про золотих медалістів. Цю папку діти особливо люблять гортати. Є ще унікальна папка «Родинна доріжка». Виявляється, першими учнями, яких привели до школи, були Анатолій і Валентина Павлови. Їхні діти, а потім і онуки теж переступили цей поріг. Так би мовити, «родинна доріжка» далі в’ється. Зібрано в музеї спортивні нагороди дітей, дипломи Малої академії наук, конкурсів і фестивалів обласного та всеукраїнського рівнів.
