Перегортаючи життєвий календар письменника на десятиліття назад, бачимо маленького допитливого хлопчика, що крокує вулицями та бульварами післявоєнної Одеси. На все життя Володимир Володимирович зберіг пам'ять про той далекий час, про ту збіглу епоху, коли поняття патріотизму, любові до свого міста, до своєї Батьківщини доводилися справжніми справами, а не залишалися порожнім звуком, що потрясають повітря сучасної Одеси.
Перейнявши всі позитивні якості батька – відомого фронтового журналіста Володимира Васильовича, молодий чоловік стояв на порозі самостійного життя, творчого розвитку. Починав з викладацької діяльності. Він працював на багатьох престижних керівних посадах, що потребували цілковитої самовіддачі, зокрема: директор найбільшої в Одесі на кінець 70х років школи № 72 (2500 школярів), всесвітньо відомої одеської філармонії, державних курсів іноземних мов («Чкаловські»). При цьому вів активно співпрацю з «ИтарТассМосква», «News from Ukraine» («Новини з України»), «Комсомольская правда», «Труд», був постійним автором «Одеських вістей» та інших газет Одеси, Києва, Москви, Ярославля, Рибінська.
В 1995 році весь свій досвід і талант Володимир Курбатов спрямував на втілення в життя грандіозного проекту – створення Міжнародної Академії мистецтв і літератури «Фатьян». Вірними соратниками в цій непростій і дуже важливій справі стали дружина Раїса Михайлівна та син Олексій Володимирович. Протягом усього життя його оточували однодумці. Напевне, тому й людям був близький як сам письменник, так і його творчість.
За 15 років Академією «Фатьян» була створена велика кількість освітніх проектів під грифом Міністерства освіти України.
Я пишаюся подарованими мені долею зустрічами з дивовижною людиною. Володимир Володимирович завжди відзначав, який величезний вантаж несе на своїх плечах інтелігенція. Кожна творча людина, як свіча на вітрі, або потухне навік, не полишивши про себе пам'яті, або згорить ущент, поклавши себе на вівтар служіння своєму народу.
Полум'я свічі, що горіло 73 роки і дарувало людям радість спілкування та пізнання, назавжди згасло 15 березня 2011 року. Багато чого могла би втілити у справи ще ця людина, але слушне прислів'я, що талановиті люди потрібні й на тому світі, а земне життя – лише мить, випробний термін, який відмірює нам Господь для проходження важкого земного іспиту на людяність. Пронесемо ж через усе своє життя такий же вогник духовності та милосердя, прикладом якого для нас залишиться письменник і громадський діяч Володимир Володимирович Курбатов.
