до 70-річчя оборони Одеси

Як історик, нерідко шкодую про те, що сьогодні вихолощується повнота картини про важливі історичні події. От прочитала в газеті про 70­річчя початку оборони Одеси, переглянула в інтернеті матеріали про медаль «За оборону Одеси» (а для молодих людей сьогодні ж інтернет – головне джерело будь­якої інформації), і ніде не знайшла згадки про те, що цією медаллю нагороджувалися не тільки конкретні люди, але й колективи підприємств. Хоча це й було вже після війни, у ювілейні роки. Точно пам’ятаю, що таку нагороду одержали Одеський морський торговельний порт, завод імені Січневого повстання, Одеський об’єднаний авіазагін. У славному колективі одеських авіаторів довелося мені працювати в ті роки, коли спогади про бойове минуле звучали з вуст самих учасників подій.

На початку серпня 1941 року стала очевидною неминуча евакуація основного складу цивільної авіації на схід. Бажаючих обороняти рідне місто від ворога було багато. Але для виконання цього завдання були відібрані найкращі пілоти, що добре знають місто і прилеглі околиці, – лише одна ланка з п’ятьох екіпажів. Основним завданням були розвідувальні польоти – близько до розташування ворожих частин, при лінії фронту, на малій висоті… Один епізод із таких от польотів зберігся в запису журналу ескадрильї «Боевой путь»: «Льотчик Петро Бевз, повертаючись із бойового завдання, на підході до Одеси був атакований двома винищувачами МЕ­109. До цього випадку чинили так: негайно сідали й полишали літак. Але Бевз вирішив урятувати літак. Він почав уникати атаки, прикриваючись лісопосадкою уздовж залізниці, пірнаючи в яри, і, нарешті, залетівши у вулиці околиці міста, кружляв по них між будинками й садами. Винищувачі переслідували його протягом 20 хвилин і полетіли, не домігшись результату».

Комсомолець Петя Бевз від­­значився в серпні 41­го не­одноразово. Коли фронт на­близився до Одеси впритул, батарея супротивника поча­ла обстріл міста й порту. По­трібно було встановити, де розташовано батарею, що веде вогонь. Виконувати це завдання доводилося вночі, без вогнів. На розвідку вилетіло кілька екіпажів. Першим виявив ворожу батарею пілот Бевз. Використовуючи дані авіаційної розвідки, кораблі Чорноморського флоту подавили ворожий вогонь.

Дивна людина був цей Петя – розкритий до добра, щедрий на дружбу, невгамовний у пошуку… Це він у тому далекому серпні виказав ініціативу – рушаючи виконувати завдання до лінії фронту, став прихоплювати в кабіну літака гранати, міни, невеликі «бомбочки». Виконавши основне завдання, він устигав по дорозі назад ще й «відбомбитися». Залітаючи в район розташування бойових частин ворога, пілот Бевз майстерно маневрував, а бортмеханік скидав по його команді смертоносний вантаж просто в окопи.

Інший одесит – Борис Семе­нович Дорофеєв – допоміг технічно розв’язати завдання перетворення літака ПО­2 на бойову машину, запропонувавши доробити його тримачами для бомб. З легкої руки одеських авіаторів ця доробка згодом набула дуже широкого поширення і скоро з її застосуванням уже формувалися полки нічних легких бомбардувальників.

Не пощастило довідатися Петі Бевзу, що його ініціатива по­слугувала початком пере­тво­рення легкого літака ПО­2 на бойо­ву машину. 13 вересня при виконанні одного зі своїх численних завдань Петро Семенович загинув смертю героя й був нагороджений ор­деном Червоного Прапора по­смертно.

Тільки за перший місяць оборо­ни Одеси однією ланкою з п’я­тьох екіпажів було виконано 476 бойових вильотів, і з них 162 – на бомбометання.

Що ж до цивільних льотчиків і технічного складу, яким не випало випробування обороняти рідне місто і був даний наказ передислокуватися з основними частинами на схід, то всю війну вони були задіяні у виконанні спеціальних завдань. Скільки частин, що потрапили в оточення, урятували вони своїми вантажами, скільки життів зберегли, вивозячи поранених до медсанбатів, скільки ціннющої інформації добули, допомагаючи військовим і партизанським штабам чіткіше організовувати бойові дії!

На початку війни ворог не вбачав великої загрози в літаках ПО­2. Але досить скоро для них стала очевидною небезпека «кукурузників», і німецькі льотчики одержували особливі завдання на переслідування та знищення ПО­2.

Одеські авіатори, розпочавши свою бойову історію як Південно­Західна особлива група ЦПФ, від України через Крим, Кавказ, і знову Україну, Білорусь, Польщу дійшли з перемогою до Німеччини. Змінювалися назви підрозділів, вимушено змінювався особовий склад, але було в цьому складі чимало одеситів, які пройшли весь хресний шлях разом і повернулися до улюбленого міста.

…У серпні 41­го, уже знаючи про прощання з Одесою, командир ескадрильї Костянтин Андрійович Олійник, одержавши цигарки й роздавши їх особовому складу, дві пачки при всіх поклав на дно своєї похідної валізки і сказав: «Першу ми викуримо, коли звільнять Одесу, а другу, коли повернемося сюди знову». Так воно й сталося: першу пачку він відкрив 10 квітня 1944 року на півострові Тамань у станиці Фанталовській, другу – влітку 1946 року в Одесі.