Волелюбні ідеї радикального крила КирилоМефодіївського товариства знайшли своє втілення у діяльності ХарківськоКиївського таємного товариства, що мало філію в Одесі.
Найяскравішою особистістю цієї розгалуженої патріотичної організації був Андрій Опанасович Красовський, кадровий офіцер, підполковник.
Син дворянина з Київщини мав стати ревним захисником царського престолу. Закінчив столичний Пажеський корпус, брав участь у Кримській війні, у складі Дунайської армії його полк визволяв болгарських братів зпід турецького ярма.
Ще у Петербурзі, травневого дня 1840 року, прочитав оголошення, вміщене в газеті «Северная пчела»: книжкова крамниця В.П. Полякова (на розі Невського) продає «Кобзар» Тараса Шевченка. Молодий офіцер захоплювався поезією, сам нишком віршував. Поспішив до крамниці.
Йому подали тонесеньку книжечку, віддруковану у Фішера. Боже, що то за вірші!
Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись – панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем.
«Не забудем!» – відлунювало у серці.
І так склалося його подальше життя – усі 28 років після виходу у світ «Кобзаря» Тараса Шевченка, що слово земляка, його полум’яні рядки супроводили його до кончини.
Побачив світу офіцер російської армії Красовський – воював на Дунаї, на Кавказі, побував з дипломатичною місією у Туреччині, Сирії, Єгипті, Алжирі, Франції, Німеччині, зустрічався в Італії з Гарибальді.
На батьківщину повернувся прихильником республіканського ладу. Знайомиться з Миколою Гавриловичем Чернишевським. У родині М.Г. Чернишевського після заслання бував і Тарас Шевченко. Там і зустрілися земляки. Обидва відвідували вечори у Миколи Костомарова, заходили у редакції часописів «Современник», «Основа».
Ідея селянської революції, за яку ратували Микола Огарьов, Олександр Герцен, Микола Чернишевський, привела захисника царського трону до радикаліврізночинців. Він стає активним учасником таємного товариства, що було побудоване за федеративним принципом.
З Тарасом Шевченком ще бачився Красовський у грудні 1860го. Було літературне читання у Пасажі за участю Достоєвського, Бенедиктова, Майкова та Шевченка. Як писали газети, Тараса Григоровича прийняли із таким захопленням, яке буває лише в італійській опері. Поет не витримав, потекли сльози. І він, щоб заспокоїтися, пішов за куліси. Публіка його заочно давно знала, а от бачила перед собою уперше. І востаннє…
У вересні 1861 року підполковник А. Красовський прибув за дорученням петербурзьких революціонерів до Києва і очолив «Малоросійський комітет». Простежуються зв’язки Андрія Опанасовича з Одесою.
У книжці Григорія Марахова «Т.Г. Шевченко в колі сучасників» стверджується, що наприкінці 1861 року в Одесі виникло «Революційне агентство» – відділок Київського українського та польського таємних товариств. «Агентство» листувалося із зарубіжними революційними комітетами, одержувало від них підпільну літературу, надсилало її до Києва, Харкова, організовувало виїзд за кордон своїх агентів, забезпечувало їх паспортами. Хто керував «Революційним агентством» в Одесі? Чесно кажучи, це питання потребує копіткого дослідження. Але кілька імен, причетних до діяльності А. Красовського, з’ясувати вдалося.
Яків Габель теж був палким шанувальником творчості Кобзаря. Відомо, що він слухав лекції у Київському університеті. Працював зв’язковим між київською та одеською організаціями під безпосереднім керівництвом Андрія Красовського. У лютому 1863 року почалися арешти. Арештували і Якова Габеля. А невдовзі його було відправлено на заслання. Дворічне покарання відбував у Костромській губернії.
Одесит Іона Кацен навчався на медичному факультеті Харківського університету. 1856 року вступив до місцевого таємного товариства. Для своїх однодумців привозив з рідного міста герценівські видання, заборонені твори Тараса Шевченка. Брав участь у студентських заворушеннях. За це його виключили з університету. Переїхав до Києва, брав участь у роботі недільних шкіл, де навчав грамоти за «Букварем» Тараса Шевченка, усіляко пропагував творчість поета. За антидержавну діяльність був заарештований. Сидів у Петропавловській фортеці та в’язниці ІІІ відділу. Після відбуття покарання працював лікарем у рідному місті.
Цікавою особистістю був журналіст та археолог Олексій Гатцук. Одесит закінчив Московський університет, історикофілологічний факультет. Упродовж усього життя ад’юнкт Ришельєвського ліцею був палким шанувальником творчості Кобзаря. Друкувався в «Одесском вестнике». Прямих доказів, що Гатцук належав до таємної патріотичної організації в Одесі, немає. Але Олексій Гатцук, уже вийшовши у відставку, почав розповсюджувати серед приватних осіб нелегальну літературу. Зокрема й заборонені твори Кобзаря.
Займалися революційною пропагандою, купуванням зброї й громадяни з балканських країн, зокрема студенти Новоросійського університету, Одеської семінарії. Так болгарські семінаристи – серед них Стефан Стамболов, Ілія Луканов – підтримували зв’язки з учасниками ХарківськоКиївського таємного товариства, одеським «Революційним агентством».
Після повернення на батьківщину болгарські революціонери зберігали зв’язки з революційними організаціями братньої країни.
17 червня 1862 року Андрій Красовський зміг проникнути за сприяння знайомих офіцерів у розташування резервного батальйону Житомирського полку у Києві й розповсюдив відозву «Житомирці» із закликом до солдатів не брати участі у придушенні селянських заворушень на Київщині, що виникли після скасування кріпацтва.
Підполковника Красовського заарештували. Військовий суд засудив його до смертної кари. Але у підсумку дали 12 років каторжних робіт.
Герой Кримської війни відбував покарання на Олександрівському заводі Нерчинського округу разом із Миколою Гавриловичем Чернишевським.
У неволі Андрій Красовський переписав поему Тараса Шевченка «Кавказ». Тоді ж він написав поему «Сон каторжного» із закликом боротися проти царського самодержавства, нести світло волі для пригнобленого народу, як колись ніс незламний Прометей.
Травень 1868 року. Каторжник тікає. Але невдало. Потрапляє у засідку. Не бажаючи повертатися до в’язниці, Красовський покінчив життя самогубством.
…Арештували й покарали далеко не всіх учасників Харківського, Київського, Одеського таємних товариств. Хтось зумів виїхати за кордон, хтось перейшов на нелегальне становище. Окремі члени цих товариств увійшли до складу народницької організації «Земля і воля».
