Их уводили в рабство, истязали,
Не потому ли дети с давних пор
Рождаются
С печальными глазами,
В которых замер вековой укор?..
Андрій Дементьєв
Міжнародний день пам’яті жертв Холокосту – 27 січня – був заснований Генеральною Асамблеєю ООН 1 листопада 2005 року. Дата була обрана тому, що в цей день радянські війська визволили концентраційний табір Освенцим у Польщі. 5 липня 2011 р. Верховна Рада України нарешті приєдналася до Резолюції ООН і заснувала день щорічного вшанування пам’яті жертв Холокосту в Україні.
Міжнародний день пам’яті жертв Холокосту у 2012 році присвячений темі «Діти і Холокост». ООН вшановує пам’ять півтора мільйона єврейських дітей, які загинули в результаті Холокосту, а також тисяч дітей народностей рома та синті, інвалідів та інших осіб, які постраждали і загинули від рук нацистів та їхніх посібників.
Акти з розслідування злодіянь, вчинених румунонімецькими окупантами в місті Одесі, що зберігаються в архіві Ієрусалимського меморіального комплексу «Яд ваШем», свідчать:
«З будинку № 25 по Каретному провулку погнали на Дальник Олечку Поліщук, 5 років – саму, без батьків...»
З Акта Надзвичайної державної комісії від 11 жовтня 1944 р., с. Балайчук, Березівський район:
«У місцевому колгоспі були розстріляні радянські громадяни, вивезені із Західної України та Одеси. 14 березня 1942 року приїхали німці, керовані офіцером, і, зігнавши попередньо всіх до колгоспного сараю, почали розстрілювати. Розстрілювали на західній стороні села в Келеровій балці. Тіла розстріляних, інші лише поранені, були засипані соломою, облиті пальним та спалені. Розстріляно 1030 чоловік, з них 610 дітей».
З Акта № 13 Районної комісії Кривоозерського району Одеської області від 25 серпня 1944 р., с. Богачівка:
«У серпні 1941 р. румунські окупанти погнали на смерть 131 єврея, зокрема 56 дітей. Людей катували, піддавали нелюдським мукам, дітей кидали в протитанкові рови живими…»
З Акта Районної комісії «Про масовий розстріл фашистами мирних радянських громадян» від 31 березня 1945 р., місто Дубоссари:
«Невдовзі після заняття міста ейнзацкоманда «11А», що входила до складу ейнзацгрупен «А», разом із частинами румунської жандармерії здійснила масовий розстріл єврейського населення. У вересні 1941 р. єврейське населення Дубоссарів під час декількох акцій, здійснених ейнзацкомандою «11А» та румунською жандармерією, було знищено. У 1942– 43 рр. до Дубоссарів були депортовані та знищені євреї з багатьох районів Бессарабії, Молдови, Одеси, Чехословаччини … Катування та вбивства, насильство та знущання над радянськими громадянами були неймовірно жорстокі: дітей били та вбивали на очах батьків, дорослих – на очах у дітей; заживо закопували».
Село Чигирин, Березівський район, 9 березня 1942 р., зі свідчення О.С. Лисенко:
«Двоє хлопчиків, років дев’яти та одинадцяти, так просили поліцая: «Дядечку, рідненький, не вбивай нас, наш тато на фронті...» У поліцаїв не було гвинтівки, а тут підійшов із гвинтівкою румун, але лише з одним патроном. Вони поставили їх так, щоб... одним пострілом... Вбили одного, кинули. Другий молив: «Дядечку, добий мене». Добили. Лопатами».
З Акта щодо розкриття звірств окупантів у Татарбунарському районі від 19 листопада 1944 р.:
«У вересні місяці 1941 р. увечері на місце розстрілу привели жінкуєврейку, у якої було троє дітей – хлопчики років 6 та 8, а третій – немовля. Шеф посту Йонче Йон розстріляв із пістолета спочатку жінку, потім одного й другого хлопчиків, а немовля зарили в землю живим».
З Акта № 7 Комісії щодо розслідування злодіянь німецькорумунських окупантів по Любашівському району від 12 травня 1944 р.:
«Комісією витягнуто 47 трупів, з них: 22 чоловіка, 18 жінок та 7 дітей. Були знайдені домашні речі: чайники, відра, кошики. Встановлено лікарями, що, переважно, люди були розстріляні та частково зариті напівживими. Був вийнятий труп жінки, яка притискала до своїх грудей дитину, а вона тримала у ручці м’яч».
Діти, діти, діти… Невже це все творили люди: вбивали, спалювали, заживо закопували… Маленькі діти, на думку фашистів, не становили особливої цінності – їх не можна було використовувати як робочу силу. Дітей, поряд зі старими, інвалідами та хворими, знищували передусім.
Холокост як величезний злочин перед людством, як незабутня трагедія народу і як моральний урок майбутнім поколінням може бути осмислений лише в контексті всіх попередніх подій, які зробили його можливим та підготували для нього підґрунтя.
Оклик тих, хто загинув, і сьогодні, через 70 із зайвим років, вчувається нам, – євреям і не євреям. На біду, далеко не всім…
