(Продовження. Початок в «ОВ» від 12.04.2012)
29 березня в молдавському парламенті не на жарт спалахнула дискусія довкола домагань УНР щодо бессарабських територій, населених українцями. Цікавими є деякі моменти цієї дискусії, що характеризують реальне ставлення лідерів «Сфатул Церія» до національних проблем і прав бессарабських українців. Так, міністр народної освіти П.В. Єрхан оголосив помилковою думку українського уряду, що «Хотинський повіт тяжіє до України». «Насправді, – стверджував він, – мешканці цього повіту бажають бути громадянами тільки вільної Молдавської Народної Республіки й відмовляються від приєднання до когонебудь. Міцними історичними, економічними та побутовими ланками вони пов’язані з населенням нашої республіки... Все населення Аккерманского повіту відмовилося від своєї постанови на земських зборах після того, як його представники побували в Кишиневі та зрозуміли, що політика молдавського уряду ґрунтується на цілковитій незалежності та самостійності нашої республіки».
За словами П. Єрхана, Україна хотіла «анексувати весь Хотинський, Сорокський і Аккерманський повіти, частину Бельцівського, Оргіївського, Бендерського та Ізмаїльського – одне слово, всю північ, усю придністровську смугу та приморську – ті частини, на яких будується добробут нашого краю». П. Єрхан закликав до щільного згуртування всім парламентом проти «зрадливого домагання сусідів».
Лідер Молдавського блоку В. Чижевський згадував «сердечні» відносини, що були склалися з українцями у вересні 1917 року під час «з’їзду російських народностей у Києві» і зі смутком констатував: «Змінюються часи, змінюються й люди. І ті, хто вчора нас підтримував, сьогодні є ворогами нашої незалежності».
Делегат вірменської громади від блоку національних меншин БажбеукМеліков заявив про їхню готовність захищати «самостійність» республіки від «імперіалістичного замаху Української народної ради». Після кожного виступу атмосфера в залі щодужче розжарювалася. Д. Богос, представник задністровських молдаван, протестував «проти замаху України на Бессарабію» і пропонував у відповідь на це «приєднати до Молдавської республіки всі повіти суміжних із нами губерній Української республіки, населені переважно молдаванами».
Особливо різко й агресивно виступив міністр землеробства А. Крихан. Він стверджував, що не ухвала Бельцівського земства про приєднання до Румунії, як запевняв Бучушкан (делегат від селянської фракції), викликала конфлікт із Радою та її домагання щодо Бессарабії, «справжня причина всього цього – постійне прагнення слов’ян на захід». Згадав оратор і походи Петра Великого та війну 18061812 років. «Одне слово, жодна країна не завдавала нашій нації стільки лиха, скільки заподіяли їй ці азіати. Не забули, звичайно, прагнення своїх предків і сучасні нам українці... Українська демократія забула, що їй у минулій боротьбі більше допомагали молдавські частини, ніж самі українці, які говорили, що вони росіяни й тільки росіяни. І доти вона була найлагіднішою та найсправедливішою для всіх. Але варто було їй тільки відчути за собою німецькі багнети, як відразу вона змінилася». Ухвалу Аккерманского земства в січні 1918 року про приєднання до України Крихан оголосив справою рук декількох бандитів і заявив, що домагання України пов’язане не з перевагою в цьому повіті українців, бо більшість – молдавани. «Справжня причина, – стверджував він – це занадто ранній імперіалізм, яким охоплена українська демократія».
На наполегливу вимогу Молдавського блоку виступив представник української фракції Осмаловський. Підкресливши, що «українців і молдаван» історія пов’язала вкупі», він завважив за потрібне відзначити, що «молдаван у Бессарабії ще не було, коли українці тут уже жили». «Коли спалахнула революція, – вів далі промовець, – то українці Бессарабії задумалися над питанням про подальше її політичне становище та прийшли до висновку, що порятунок тільки в самостійності цієї країни. Виходячи із цієї точки зору, бессарабські українські організації повсякчас опиралися загарбницьким прагненням ізпоза Дністра і на цій позиції вони стояли й тоді, коли до Бессарабії вступили румунські війська. І зараз Кишинівська українська Рада стоїть на тій же точці зору, що Бессарабія мусить бути самостійна й неподільна. Якщо не можна буде зберегти свою самостійність, то українці подумають, до якої держави приєднатися. Ви, молдавани, – додав він на завершення, – кажете, що вас 70 відсотків, ми кажемо, що нас, українців, 48. Сумнів викликає й такий, і інший облік, але в будьякому разі нас багато».
Зрештою було ухвалено направити запит на адресу УНР, у якому, зокрема, зазначалося, що в українських універсалах від 7 листопада 1917 року та 12 січня 1918 року серед перелічених губерній, що входять до складу української держави, Бессарабія не називалася. «Враховуючи все сказане, – мовилося далі, – уряд Молдавської республіки вважає, що тільки він, без будьякого втручання іззовні, має право представляти та захищати державні інтереси незалежної Молдови...».
На завершення говорилося: «Сфатул Церій на повен голос заявляє, що воля всіх народів, які мешкають у Бессарабії, – бачити Молдавську республіку самостійною, незалежною та неподільною, і всілякі спроби зазіхань (звідки б вони не походили) на незалежність і неподільність Молдавської республіки, що розпросторилася між Дністром, Прутом, Чорним морем у межах колишньої Бессарабської губернії, вважає нечуваним порушенням права на самовизначення народу, який здобув свої права такими жертвами».
Було складено «Наказ делегації від уряду Народної республіки та Сфатул Церій», що рушала до Києва для врегулювання взаємин між Молдавською і Українською республіками.
У ньому говорилося, що делегація повинна «вимагати визнання та гарантії цілковитої незалежності та самостійності Молдавської республіки в межах колишньої Бессарабської губернії між Прутом і Дністром, Дунаєм і Чорним морем та старим австроросійським кордоном». Оскільки Молдавська республіка на своїй території надає українцям та іншим «культурнонаціональноперсональну автономію, молдаванам Задністров’я мусить бути надано такі самі права і в Українській республіці».
Оскільки зміст наказу назагал свідчив про те, що є прихильники незалежності, то прихильники приєднання до Румунії вирішили зробити все, аби не допустити переговорів із Радою та складання будьякої угоди з Києвом.
2 квітня керівники «Сфатул Церій», що прибули до Ясс, були поінформовані про рішення румунського уряду «задовольнити прохання про об’єднання, що надійшли від різних груп громадян республіки» та про необхідність провести цей рішення через «Сфатул Церій». Румунський прем’єр Александру Маргіломан заявив молдавським політикам, що «Бессарабія занадто слабка, щоб жити самостійно й окремо», що в неї немає ні грошей ні армії, і що «неможливо маленькій державі зберегти цілісність своєї території між Україною, Австрією та Румунією».
Представники «Сфатул Церій» пробували торгуватися, намагаючись добитися статусу автономії у складі Румунії, однак одержали відмову. Натомість бессарабцям було запропоновано місця в румунському парламенті, а також збереження певних демократичних здобутків, зокрема аграрного закону та виборчого права для жінок. Крок на шляху до поглинання Бессарабії Румунією було зроблено.
(Далі буде)
