Українська тема зароджується уже в ранніх творах Олександра Сергійовича Пушкіна. Візьмімо, наприклад, вірш «Казак» (1814 р.). Сюжет, швидше за все, узято з українського фольклору. У піснях дуже часто козак просить дівчину, яка сподобалася йому, напоїти коня:
Ночь становится темнее,
Скрылася луна.
Выдь, коханочка, скорее,
Напои коня…
А де ж чув юний Пушкін українські пісні? Не у Москві ж, не в Петербурзі?! А саме в столиці і чув. У ті роки на берегах Неви від підпилих гусарів можна було почути пісні їхньої далекої батьківщини. Адже батьки і діди кавалерійських офіцерів часто були козакамиреєстровиками українських гетьманів.
Відомі захоплені відгуки поета про збірник українських пісенних шедеврів. Їх вперше підготував і видав професор Михайло Максимович. Цей учений належав до кола друзів поета.
…В українському степу, за річкою Коломак, наткнувся засланий поет на поховання російських воїнів. У могилі покоївся і прах дворянина Ржевського, родича Пушкіна. Умів Олександр Сергійович слухати і молодецькі гусарські пісні, і тишу степового роздолля.
Перечитуючи пушкінську «Полтаву» сьогодні, розумієш, що у російського поета було глибоке відчуття України – фольклорне, історичне і, на мій погляд, політичне. І не зірвався він, не затаврував усіх українців зрадниками. Серце Пушкіна, на щастя, не засліпили гучні перемоги Петра І.
До речі, задум «Полтави» зародився у Пушкіна в Одесі. Працюючи у бібліотеці М. Воронцова, він зацікавився інформацією, що під Бендерами, у Варниці, на високому березі Дністра, ще помітні сліди табору, де розташовувалися залишки шведської армії на чолі з Карлом ХІІ та козаки гетьмана Мазепи. Пушкін відвідав Варницю.
Вихід у світ «Полтави» зацікавив багатьох літераторів, яким була небайдужа доля України. У 1829 році Є. Гребінка пише батькові: «Перевожу поэму Пушкина «Полтава» на малороссийский язык». Переклад окремими фрагментами друкувався у «Московском телеграфе» і «Утренней звезде», а в 1936 році вийшов окремою книжкою з присвятою О.С.Пушкіну.
Олександр Сергійович написав і короткий історичний нарис про країну, яка полюбилася йому (1831 р). У його паперах була знайдена карта українських земель, яку він власноручно намалював. Викриваючи загарбницькі дії Катерини ІІ, він відзначав, що імператриця роздарувала своїм придворним землі, що не належали їй, і закріпачила вільну Малоросію.
Україна двічі входила до родоводу Пушкіних. Перший раз – в особі дружини Наталі Гончарової, правнучки засланого гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. А через роки на полтавській землі знаходить свою другу батьківщину онучка поета, вийшовши заміж за племінника М.В. Гоголя – ротмістра Миколу Бикова. За радянського часу у Полтаві жило вісім нащадків ПушкінаГоголя. Український степ став для них сонячною колискою.
На завершення наведу цитату з листа Пушкіна до декабриста Давидова. Вона прояснює ставлення поета до пригноблених народів.
«Ты не должен был верить, что когданибудь сердце мое было недоброжелательно к благородным усилиям возрождаемого народа», – писав він про греків.
Це було в ті дні 1824 року, коли він редагував свій вірш «Лицинию» про падіння рабовласницького Риму:
Народы юные,
сыны свирепой брани,
С мечами на тебя
поднимут мощны длани…
Олександр Сергійович Пушкін був ворогом рабства і гноблення. Вивчаючи історію і сучасність народів, які населяли Росію, він застерігав монархів про прийдешні бурі…
