У перше десятиліття Одеси святкування Нового року проводилося найчастіше вдома, зрідка орендувалося якесь приміщення. Влаштовувалися скромні, але зі смаком «маскерати».
Для організації новорічних свят 1800 року купчиха Рожнова одержала «від магістрату посвідчення на влаштування розважальних вечірок». Та на жаль!.. Перша чарка вийшла колом – «частний пристав заборонив». Бідна мадам Рожнова звернулася до тодішніх магістрів Івана Дістуні та Євгена Кльонова з реєстром збитків: «музика – 12 руб.; зварена кава – 3 руб. 30 коп. (за три фунти); шоколад – 2руб. 50 коп. (за два фунти); послуги візників – 3 руб. 20 коп.»
Крім того, купчиха сподівалася одержати «з 30 гостей чоловічої статі по 50 копійок за вхід».У підсумку загальна сума збитків склала (на думку Рожнової) 36 рублів…
У степовій Одесі ніде було дістати ялинку – а який же Новий рік без лісової красуні? Завдяки письменникові Олександрові Дерибасу ми знаємо, коли і як відбулася перша зустріч Нового року з ялинкою.
У 1811 році сюди «на відпочинок і лікування» прибула фаворитка Олександра I княгиня Наришкіна (Четвертинська), маючи на руках позашлюбне дитя від царя – шестирічну Софійку. До палацу на Софіївську (Короленка) вулицю «зелену, нев'янучу ялину було привезено… з Умані, як подарунок графа Потоцького молодій Наришкіній. Перед тим пустошні, голі від рослин береги Чорного моря не знали геть хвойних дерев, і свято Різдва Христового проводилося без ялинки».
Бавилися під ялинкою й молодші дітки Станіслава Потоцького. На відміну від деяких сучасних одеситів, граф чомусь не турбувався, чи зможе він прогодувати дітей від декількох дружин, і вивів на світ: Юрія, Станіслава, Ярослава, Володимира, Пелагію, Людвіку, Вікторію, Розалію, Костянтина, Октавію, Ідалію, Олександра, В'ячеслава, Болеслава, Ольгу, Софію (загалом 16 душ!).
У «Старой Одессе» відзначено: «Висока, струнка, з розлогим віттям ялина сяяла в парадній залі… тисячею вогнів на воскових різнобарвних свічках і була вся засіяна прикрасами та подарунками. Не самі діти – всі прибулі гості… милувалися чудовим, небаченим в Одесі деревом і тішилися з його зеленої краси».
Тим часом пересічні одесити запровадили в Одесі оригінальний звичай: вони – за свідченням сучасників – «напередодні Різдва та під Новий рік цілу ніч безперер–вно стріляли з рушниць і пістолетів. Стріляли зазвичай у дворах, бо береглися пожеж».
Мандрівник П.Т. Морозов змалював святкування Різдва та Нового року 1831–го: «Майже в усіх родинних оселях бувають обіди, на які запрошують і близьких, і знайомих. Речова частина цих обідів, крім страв, відомих північним жителям, прикрашається свіжими рослинами з берегів Босфору, фігами – зацукреними власним їхнім соком, борошнистим рахат–лукумом і багатою даниною Чорного моря…»
Одесити не мали проблем із придбанням головного компонента новорічного столу – шампанського. Для вдоволення потреб у шляхетному напої вже в першій половині минулого століття за Тираспольською заставою функціонував завод шампанських вин, що з 1850 року перейшов у володіння Івана Ізнара. Пляшка шампанського «за Ізнаром» коштувала 1 рубль, півпляшки (слово «шкалик» іще не застосовувалося) – 55 копійок.
А на межі ХIХ і ХХ століть одесити вже ставили на стіл і вітчизняне «Дуаен», «Кабінетне», «Ек–сельціор», та імпортне шампанське – «Луї Редерер Аї», «Мумм Карт–Бланш». Особливо вибагливі розважалися, змішуючи «Кліко солодкий» із рейнським вином «Лібфраумільх». Так, красиво жити не завадиш!
Зберігся опис зустрічі Нового року 1899–го: «О 12 годині (ночі – авт.) мало відбутися відкриття готелю «Лондонський». Спеціально до свята з Парижа були виписані свіжа спаржа, брикаламбер, а з Москви – телячі котлети, свіжі огірки, дупелі, вальдшнепи, рябчики, каплуни, огірки солоні в гарбузах і філіпповські калачі».
Не забули й про незаможних – «у порту було влаштовано ялинку, на яку запросили 200 бідняків, обдарували їх подарунками». Прості люди також могли повеселитися на «народному балу», де показували виставу «Кум Мірошник».
…Після соціалістичної революції новорічну ялинку було заборонено як «буржуазний пережиток». Але народний звичай виявився сильнішим, ніж вважало начальство, і в 1930 роки ялинку почали встановлювати не тільки вдома, але й у клубах, що позначилося у фольклорі:
«Я Сеньку встретила
на новогодней вечеринке,
Нам в клубе ставили кино
«Багдадский вор».
Глаза зеленые и желтые
ботинки
Зажгли в душе
моей пылающий костер».
Навіть у суворі дні фашистської окупації звичай новорічної ялинки зберігався. Краєзнавець В. Гридін згадував:«До нового 43–го року силами її (консерваторії – авт.) студентів було здійснено постановку одноактної опери В. Ребикова «Ялинка» – з її гарним вальсом. Цей вальс із успіхом проспівала студентка В. Каталаєва – згодом солістка Київського театру оперети».
Про новорічну ялинку в Одесі цілий рік нагадує… Ялинкова вулиця («від вул. Костанді до вул. Львівської, 16–те відділення зв'язку, трамвай 18» – згідно з довідником Білоуса «Вулиці Одеси»).
