Меморіальна дошка на двоповерховому будинку в Одесі, що виходить вікнами на Соборний майдан, засвідчує: тут мешкав 1874 року видатний письменник Сватоплук Чех.
Відомо, що Сватоплук Чех (1846-1908), випускник юридичного факультету Празького університету, тривалий час займався журналістикою, 1874 року він прибув до Одеси у відрядження від празького часопису «Люмир», одним із засновников якого був відомий письменник і громадський діяч Ян Неруда.
Зізнаюся, мета приїзду молодого журналіста, поета для мене залишилася невідомою. Та логічно було б припустити, що творчу людину могли б зацікавити життя багатонаціонального міста, культурний рівень одеситів, економічний потенціал краю. А все це можна було дізнатися з газет.
Найавторитетнішою газетою у Новоросійському краї була «Одесский вестник». Редактором і видавцем газети працював Петро Петрович Сокальський.
На сторінках одеського видання спалахували дискусії про шляхи розвитку оперного мистецтва, обмірковувалися питання упорядкування міста, водопостачання, брукування та освітлення вулиць. Одеса, як спостеріг чеський журналіст, дошкуляла пилом у спеку і багнюкою у дощову погоду. Автори газети особливо підкреслювали, що невпорядкованість життя важким тягарем лягає на трудящі верстви населення, на тих, хто не їздить у каретах, а ходить пішки.
Сватоплук Чех вирішив познайомитися з редактором. Петро Сокальський закінчив Харківський університет. Магістр хімії. Журналіст. Музикант. Зародилася приязнь. Якось Петро Петрович, знаючи вже, що Сватоплук – поет, програв на фортепіано власні мелодії зі «Слов’янського альбому» та на вірші Тараса Шевченка.
Про українського поета Сватоплук Чех чув ще від свого батька. Батько колись дружив зі знаменитим поетом Яном Колларом. А той шанував Тараса Шевченка. І Тарас Шевченко у посланні «І мертвим, і живим…» український поет згадував ім’я чеського побратима.
А перші відомості про Шевченка, згадав журналіст із Праги, проникали до чеської преси з російських, західноукраїнських видань. Пропагували творчість Тараса Шевченка «Журнал Чеського музею» (1845), «Слов’янська липа» (1848), «Тижневик», «Часопис музею Чеського королівства» (1859), визначні діячі чеського Відродження, радикальні демократи, активні учасники революції 1848 року.
Наприклад, Вацлав Ганка. Він працював у Чеському національному музеї, викладав слов’янські мови у Карловому універститеті. Перекладав українські народні пісні. В архіві Вацлава Ганки знайдено списки кількох віршів українського поета.
А найбільше пропагував Тараса Шевченка Павел Йосеф Шафарик. Тарас Шевченко знав про П. Шафарика, як здогадувалися співрозмовники, від О. Бодянського. Українському поетові були відомі у перекладі О. Бодянського російською мовою праці Шафарика «Славянские древности», «Славянское народописание». Висловлені у цих працях Шафарика ідеї слов’янської єдності поширювалися й на Україні.
Високо оцінюючи діяльність ученого, називаючи його «любомудром», Шевченко писав у поемі «Єретик»:
Слава тобі, Шафарику,
Вовіки і віки!
Що звів єси в одно море
Слав’янськії ріки!
Згадував поет Шафарика і в посланні «І мертвим, і живим…»
Оповідають, що Шафарик, читаючи послання Шевченкове, плакав вдячними сльозами.
Мав Сватоплук Чех і кілька зустрічей з видатним славістом, професором Новоросійського університету В.І. Григоровичем. Той, наприклад, розповів, як під час подорожей по Болгарії виявив у Рильському монастирі рукопис «Книги царств», вона написана на початку XV століття. Тоді було розшукано багато й інших пам’яток давньої слов’янської писемності. Григорович розповідав і подробиці викупу Тараса Шевченка з кріпацтва.
Либонь, ці розмови надихнули Сватоплука Чеха на написання чудового сонета. У наш час його переклав Максим Рильський:
Не буде, знаю я,
слов’ян прийдешня слава
Тим, чим була вона
у темряві століть:
Ні лавром вінчана,
де кров людська горить,
Ні пір’ям райдужним
прикрашена, мов пава.
Не упаде вона,
немов пекуча лава,
На луг заквітчаний,
щоб полум’ям залить,
Під миру прапором
призначено їй жить,
Народам і собі
допевнюючись права.
За зброю взявши дух, піднісши дружби щит,
Ввійде Слов’янщина у новочасний світ.
Між вільних вільною і рівною між рівних.
Молодша із сестер
дасть молодість і їм,
І європейців сонм,
у спілці нерозривних,
Осяє радістю,
як світочем новим.
Крім Одеси, Сватоплук Чех побував у Севастополі, Ялті, Новоросійську, Владикавказі, Тифлісі. Наснажений враженнями від зустрічей на землі Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, він повертається до Праги.
Вихід двотомного видання «Кобзаря» у Празі 1876 року мовою оригіналу підштовхнув Сватоплука Чеха до роботи над перекладами. Він перекладає уривки з творів «Катерина», «Утоплена», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами». Він також сприяє популяризації творів Тараса Шевченка на сторінках часопису «Kvëty» («Квіти»), де він працює.
На оригінальних поемах «Пісні раба», «Косарі» критика помітила мотиви, близькі до політичної сатири Тараса Шевченка.
Сватоплук Чех вважав, що історія поширення творів Кобзаря відображує, з одного боку, процес зародження і зростання глибокого почуття вдячності чеської прогресивної громадськості до великого українця, а з другого – етапи сприйняття його спадщини як ідейної зброї у боротьбі чеського народу за прогресивний суспільний розвиток.
Однодумці Сватоплука Чеха вважали, що у світовому письменстві годі шукати творів, у яких з такою емоційною силою й психологічною глибиною звеличено визначних патріотів. Чехи ніколи не забудуть першого великого поета України, борця за свободу. Саме за це його, великого співця національного і соціального визволення, завжди шануватиме людство.
