Микола Корнійович Чуковський, син видатного дитячого письменника Корнія Чуковського (автора добрих казок «Муха-Цокотуха», «Лікар Айболить», «Федорине горе» та багатьох інших), народився в Одесі 20 травня (2 червня) 1904 року. Його дитинство минало спочатку біля Чорного моря, на вулиці Базарній, 2, в Одесі, а пізніше – на узбережжі Фінської затоки в Куоккале (нині Рєпіно). Морська тема була йому близькою з юності. І напевно не випадково однією з перших книжок стала повість «Водії фрегатів», що розповідає про кругосвітні плавання знаменитих капітанів, дослідників, першовідкривачів. Серед них – англієць Джеймс Кук, француз Жан Франсуа Лаперуз, російські моряки Іван Крузенштерн та Юрій Лисянський. Книжка знайомить читача з подорожами, морями, океанами, материками, островами, пригодами і, звичайно ж, особистостями видатних мореплавців. Незважаючи на те, що вона призначена для шкільного віку, багато цікавого в ній для себе знайдуть і дорослі. 1921 року Микола закінчив Тенішевське училище, навчався (до 1924 року) на громадсько-педагогічному (історико-філологічному) факультеті Петроградського університету. Потім закінчив Вищі державні курси мистецтвознавства при Ленінградському інституті історії мистецтв (1926 – 1930). Брав участь у роботі літературної студії «Звучащая раковина», якою керував Микола Гумільов. У 1921 році зблизився з літературною групою «Серапионовы братья». У 1922 – 1928 роках публікував вірші (іноді під псевдонімом «Микола Радіщев»). Вірші здобули визнання Гумільова, Ходасевича, Горького. Ось один з віршів про Чорне море:
Я везу любовь и вести
в наши дальние края
Из краев, где жили вместе
целый месяц – мир да я,
Из страны волов понурых,
морем веющих ночей,
Скал коричневых и бурых,
яхт, кузнечиков, стрижей
Після збірки «Сквозь дикий рай» (Л., 1928) свої оригінальні вірші не друкував, публікував лише поетичні переклади. У липні 1932 поїхав до Коктебеля за путівкою до Будинку відпочинку Літфонду, застав останні дні життя М. Волошина, який помер 11 серпня 1932 р. Серед небагатьох брав участь у похороні, до могили поета на вершину пагорба Кучук-Янишар труну несли на руках. У період репресій 1937-1938 рр. ім'я М. Чуковського неодноразово згадувалося у справах щодо розслідування «антирадянських угруповань у середовищі московських та ленінградських письменників» у період 1933 – 1935 рр. разом з іменами Ю. Олеші, Б. Ліфшиця,
В. Кибальчича, В. Стеніча. Але арешту йому вдалося уникнути. 1939 року призваний до армії, брав участь у війні з білофіннами. З 22 червня 1941 року був військовим кореспондентом газети «Красный Балтийский флот», учасником оборони Ленінграда, під час блокади залишався в місті, саме там зародилася ідея головної його праці – роману «Балтійське небо», одного із найкращих творів про війну. 1960 року на кіностудії «Ленфільм» знято однойменний двосерійний художній фільм. 1943 року він писав: «Ця книжка ще не має кінця, бої над Ленінградом, над Балтикою ще тривають. Але кінець вже явно передчувається. Цей кінець – перемога!» З жовтня 1943 року – інструктор Головного Політуправління ВМФ СРСР. Перекладав російською мовою твори Ернеста Сетон-Томпсона, Роберта Льюїса Стівенсона, Марка Твена, Шандора Петефі, Юліана Тувіма. Зокрема, він виконав найбільш відомий переклад роману «Острів скарбів» Стівенсона. В останні роки життя був членом правлінь Спілки письменників СРСР та РСФСР, головою секції перекладачів Спілки письменників, членом правління видавництва «Советский писатель». Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. М.К. Чуковський помер раптово, уві сні, на 62-му році життя. Смерть сина стала тяжким випробуванням для 83-річного Корнія Івановича, який повертався до спогадів про нього у щоденниках та листах.
