«На всем протяжении Куяльницкого лимана, по обеим сторонам, расположены хутора и селения, но местом для съезда больных служит лишь ближайшая часть к городу, и притом левая сторона. Здесь у подножья Жеваховой горы, и частью на самой горе, тянется полукругом длинная цепь дач, на протяжении приблизительно трех верст. В центре этого полукруга находится городское лечебное заведение, а между ним и дачами, по всему протяжению последних, разведен обширный бульвар для гуляний публики.
Все жилые помещения лимана вмещают в себя от 7 до 8 тысяч пациентов, комнаты можно найти здесь в течение всего лечебного сезона. Комнаты все меблированные, некоторые довольно комфортабельно. Сдаются помесячно, примерно от 15 до 75 руб.; на весь летний сезон от 50 до 200 руб., смотря по требуемой обстановке. Для продовольствия живущих на лимане имеется при лечебном заведении ресторан, в котором можно всегда пользоваться хорошей пищей, всевозможными напитками, столом по карте или абонементу за умеренную цену. Кроме того, почти на каждой даче можно получать за умеренную плату домашний стол. Желающие пользоваться собственной кухней могут получать все съестные припасы в местных лавках. С утренним поездом железной дороги торговцы доставляют из города хлеб, овощи, фрукты из соседних деревень и хуторов, также ежедневно доставляются молоко, сметана. ...Кроме этого, живущие на лимане имеют возможность гулять по устроенному городским управлением бульвару вдоль всех дач, совершать прогулки на гору, окружающую лиман, откуда открывается прекрасный вид на всю окрестность, обширное лиманное озеро, соляной промысел, устроенный на противоположном берегу и на море. Еще несколько выше, на вершине горы, открывается обширное плоскогорье, с сенокосами, которое отделяет Куяльницкий лиман от Хаджибейского. В лунные ночи вид озера, на котором часто до поздней ночи катаются в лодках, еще красивее».
Так описував місцевість навколо Куяльника Л.О. Лисянський у книжці «Одесские курорты». Першу лікарню грязевих та лиманних ванн було побудовано 1833 року за ініціативи графа М.С. Воронцова. Усього за 7 років з'явилася не лише будівля грязелікарні, але й ціле дачне селище на безоплатно надаваних губернатором земельних ділянках. Чудодійні властивості грязей стали настільки сильним центром тяжыння, що навколо лиману, як бачимо з наведеного вище опису, швидко сформувалося маленьке містечко-курорт.
Треба сказати, що періоди багато– та маловодності змінюються в лимані через 11 років. У 1905-1907 роках його рівень опускався на 7,75 нижче рівня моря. Тоді, щоб врятувати водойму, і було зроблено перший запуск до нього морської води. Вдруге до такого рятівного заходу довелося вдатися 1926 року. Періодичність зміни рівня порушилася у 80-х роках минулого століття. З 1983 року рівень у Куяльнику почав неминуче знижуватися. У 1994 році солоність у лимані досягла 269 проміле (приблизно 269 грамів на літр), рівень води опустився до 6,8 метра нижче рівня моря. Минулого року лиман пересох до критичної позначки – солоність склала 320 проміле. Вчені почали наполягати на реалізації невідкладних заходів щодо опріснення водойми.
Так, хтось скаже, що бути дуже солоним Куяльнику не звикати. І зі своєї точки зору буде правий. Однак, випробовувати унікальну водойму на міцність не варто. Тому що в усього є свої межі.
За даними вчених, нижча межа солоності для нормального існування лиману – це всього 70 проміле. Жаброногі рачки Артемія саліна харчуються лиманною водоростю Дуналіелою саліною. Продукти їх життєдіяльності сприяють формуванню знаменитої лікувальної грязі. Наша, куяльницька Артемія, додала до своїх властивостей навіть здатність до партеногенезу (те, що називають «непорочним зачаттям», тобто, самки розмножуються без запліднення). Рачки ці не мають необхідних для ведення боротьби за життя засобів. Тому живуть лише в пересолених водоймах, де немає риб, крабів. Загалом усіх, хто міг би їх з'їсти. Артемія може вижити й при 300 проміле, але при цій солоності вона вже не розмножується. Як наслідок, сьогодні рачок практично зник з лиману, дозволивши безперешкодно розростатися водорості.
– За 200 років солоність вище 300 проміле відзначена вперше, і впоратися з нею самостійно ослаблена водойма не зможе, – переконаний завідувач відділу проблем якості водного середовища Одеської філії Інституту біології південних морів (ІНБПМ), кандидат біологічних наук Сергій Дятлов. – Як невідкладну допомогу треба запускати морську воду, щоб створити прийнятніші умови для розвитку Артемії та водорості. Щоправда, при цьому не можна забувати, що й солоність морської води дуже коливається – від 5-6 навесні до 16-18 проміле влітку. Велика кількість низькосолоної води призведе лише до того, що утворюється шар гіпсу, який порушить взаємодію між різними шарами лиманської грязі.
На більш довгострокову перспективу вчені наполягають на відновленні всієї екосистеми водойми. Йдеться про водоймища на річці Великий Куяльник. Їх близько 300. Ліквідація хоча б частини, дала б выдчутний приплив води до лиману. Крім того, долина основної живильної водойми річки перетворилася на мертвий, спустошений ландшафт. Треба висаджувати там дерева та чагарники – кримську сосну, шипшину, глід, лох.
Остаточні висновки та рекомендації про шляхи відновлення Куяльника вченим потрібно дати до 30 серпня. Потім питання буде розглядатися на урядовому рівні. Адже приблизна вартість проекту порятунку водойми становить 20 мільйонів гривень. Але дуже хочеться сподіватися, що й рішення щодо створення Національного природного парку «Куяльник», і однойменної депутатської групи в обласній раді допоможе дати лиману реальний шанс повернутися до часів розквіту та добробуту, аналогічних тим, які описав у своїй книжці Л.О. Лисянський…
