Сьогодні в нашій постійній рубриці – інтерв’ю з одеським актором, відомим за численними роботами в Російському театрі. А ролі в антрепризах «Особливо одружений таксист» і «Ladies night» тільки додали популярності Олександру Суворову.
– Олександре Віталійовичу, кіно театрові не заважає?
– Слава богу, ні. Мені вдавалося і вдається поєднувати ці два види мистецтва, хоча, зізнатися, у кіно доводилося просто халтурити…
– Ви – і халтура?!
– Саме так. У 90-ті роки. Ціле життя тоді було пронизане халтурою, не тільки кіно. Але в театрі мені вдавалися хороші, на мій погляд, роботи. А також були і є антрепризи.
– У першої Вашої картини назва така… непогана – саме для тих самих 90-х…
– Авжеж. Саме воно. «Каталажка». Я зіграв міліціонера – сержанта внутрішніх військ. Роль епізодична, але я все-таки щось говорив на екрані. Але головне для мене – це було дуже великою подією у творчій кар’єрі. І вже першого знімального дня на Одеській кіностудії я побачив Олександра Дем’яненка! Він був такий невеликий на зріст дядечко. Мав стомлений вигляд після дороги, але в кадрі перемінявся і працював як бог. За сюжетом він піднімався сходами, потім зістрибував, а тут підскакував я і його ловив. Пам’ятаю, що в тому епізоді подумав – а у своїй першій картині я ж упіймав летючого Шурика з «Кавказької полонянки». Взагалі Дем’яненко був у чудовій формі, хоча вже й у поважному віці.
– Отож, так і запишемо: «Каталажка» розчинила двері у велике кіно.
– Ви знаєте, якраз ні. СРСР повалився, режисери, звичайно, намагалися щось знімати, але це були лише якісь дрібні епізоди. Тільки 1994 року я, нарешті, знявся в головній ролі в серіалі «Жили-були». Встигли зняти три серії з 50 запланованих – вони були дуже смішні, але потім виявилося, що гроші на картину просто відмивали. Усе повалилося, але що цікаво: сценаристи, одесити Трухнін і Полторак стали авторами телепрограми «Городок». Їх до себе забрав Юрій Стоянов.
У картині я зіграв рекламного агента, який не хотів одружуватися, а мати його постійно підштовхує до цього. І ось це була моя перша головна роль. А взагалі на моєму рахунку вже 39 робіт.
– Олександре Віталійовичу, багато героїв нашої рубрики добре пам’ятють ролі, що не відбулися…
– Був зі мною один дуже прикрий випадок. До Одеси в середині 90-х приїжджали французькі кінематографісти – знімати кіно про Чарлі Чапліна, а я мав грати його друга. Думав, це буде велика й помітна роль. Але раптом пішли сильні дощі, а потім ще й ударив мороз. В Одесі обмерзли дороги, гілки дерев. Зрештою французи згорнулися й поїхали геть, а я так і не став кінодругом Чарлі Чапліна.
А наприкінці минулого століття вже почався активний рух, здебільшого з російської сторони. Вони приїжджали до Києва, використовували тамтешнє продюсирування, тобто акторів, устаткування. Також вони в Одесі знімали епізоди. Уже з 2003 року в мене стало більше кіноробіт.
– Я помітив, що в цей період Ви зіграли перші військові ролі.
– Одна з перших військових картин – «Під зливою куль», у якій моїм партнером був відомий за серіалом «Бригада» Павло Майков. Ми з Пашею грали розвідників. Зрештою всі загинули, зокрема й я, а Паша за сюжетом вижив і виконав завдання. До речі, потім із цього фільму зробили ще одну картину – «Вибух на світанку». Про те, як у наші дні в білоруських лісах – у болотах тренується російський спецназ. Ці військовики потрапляють на мінне поле, що залишилося з війни, і потім знову йде сюжетна лінія з нашою участю. Загалом, вирізали й додавали чимало, але вже без нас. І вийшло все-таки непогано.
– А де знімали «Під зливою куль»?
– Під Одесою: у Яськах, у Біляївці, у Троїцькому. До речі, коли ми там працювали, я встиг упіймати коропа в річці, адже я завзятий рибалка.
– А Майков не рибалив?
– Ні. Так він взагалі не рибалка, але при цьому чудовий, адекватний хлопець. Згадую такий епізод. Ми приїхали до Троїцького, і тут мчить юрба – від малого до старого. А Паша був поруч і сказав: «Тут є мої фанати від 10 до 15 років». Видно, він уже знав цю категорію. А потім тільки й устигав роздавати автографи. Ось така популярність, яка ніяк не зіпсувала ні людину, ні актора. «Бригаду», до речі, я досі так і не подивився.
…Потім у мене пішли всуціль військові серіали – «Розвідники», «Сапери», «Двоє й війна», «Дот». У них я пройшов від лейтенанта до полковника. А в «Доті» вперше зіграв моряка-старшину. Взагалі на екрані я вмирав сім разів, але поки що нічого страшного в реальному житті зі мною не сталося, попри різні акторські забобони. Взагалі я до такого роду думок, а також скандалів і чуток, ставлюся більш ніж спокійно.
– Ближче до основного. Одне тільки слово: «Ліквідація»!
– Із цього російського серіалу й почалася моя «бандитська» кінокар’єра. Я зіграв Чорного. Десять знімальних днів, невелика роль, яку ще підрізали. Але мені дуже сподобалося співпрацювати з режисером Сергієм Урсуляком. Добре пам’ятаю, як працював Машков. Це дуже зібраний професійний актор. А він, до речі, ще й режисер. Того, як Володимир працює на майданчику, потрібно вчитися багатьом акторам.
– А от я чув багато різних думок про цей серіал, зокрема й негативних.
– Ви знаєте, багато які актори, що не знімалися в «Ліквідації», кажуть, що вона погана, а ті, що знімалися, – що гарна. Скажу так: там були недоліки. Але вони тьмяніють порівняно з блискучими акторськими роботами. Це буквально другий класичний фільм свого жанру після «17 миттєвостей весни». Взагалі я думаю, що років через двадцять його будуть показувати так само часто, як і «17 миттєвостей весни» і як «Місце зустрічі змінити не можна».
– Олександре Віталійовичу, а крім риболовлі, ще чим Ви захоплюєтеся?
– Люблю дивитися футбол. Від усієї душі вболіваю за «Дніпро», адже сам родом із Дніпропетровська. Але симпатизую й «Чорноморцеві», завжди йому бажаю перемоги, тільки не в матчах із «Дніпром». Зізнаюся, що я на новому одеському стадіоні в парку Шевченка ще жодного разу не був.
– Можете прийти й відкрито повболівати за «Дніпро». Адже після такої серйозної кінороботи, як «СБУ. Операція», мабуть, нічого на страшно?
– У мене там одна з головних ролей – підполковника СБУ. Так, серйозного чоловіка зіграв, не сперечаюся. Було приємно, що в плині зйомок спілкувався із двома реальними одеськими співробітниками, які відслідковували в одеському порту велику партію контрабанди кокаїну з Венесуели. І такої кількості зілля в Європі, наскільки нам говорили, ще не було. Фільм знімали частково в Одеському порту, де це справді й відбувалося. Перевозили кокаїн у старих доменних печах у внутрішніх трубах. Один із працівників СБУ мені розповів, що сам заліз у трюм і пиляв «болгаркою» ці труби. Коли випадково вдихнув наркотик, з’явилося бажання перепиляти весь порт – такий сильний був вплив дурману. Взагалі всі вісім історій серіалу засновані на реальних подіях. А сам проект – суто український.
– А зараз Ви зайняті в якомусь кінопроцесі?
– Так, причому відразу у двох російських проектах. Один – це серіал «Чорні кішки», який дуже співзвучний «Ліквідації». За сюжетом – у Ростові-на-Дону 1947 року точиться боротьба з бандитами й до того ж там з’являються колишні німецькі розвідники. І начальника місцевого відділу боротьби з бандитизмом грає Павло Дерев’янко. Працівників нашого відділу зіграли московські й одеські актори. Вважаю, що це дуже серйозна робота з хорошим сценарієм, яку незабаром зможуть оцінити глядачі. Зйомки закінчилися в середині липня, а знімали в Одесі й за містом. У фільмі 12 серій.
– І як Вам працювалося з Павлом Дерев’янком?
– Ми, можна сказати, здружилися. Павло – людина відкрита. Він, до речі, добре відомий за комедійною картиною «Гітлер капут!», у якій зіграв розвідника Шуренберга. Згадую цікавий епізод на кінозйомках. Одному нашому акторові виповнилося 25 років і ще одному московському цього ж дня – 50. Мене попросили допомогти організувати подвійне святкування. Я подзвонив своєму кумові – одеському акторові Валерієві Швецю, і він організував усій групі з 50 чоловік святкування у звичайному дворі на Слобідці. Колеги були просто в захваті: вони побачили Одесу ізсередини. І потім це вже стало притчею во язицех на знімальному майданчику: «Ну що, час уже їхати розслаблятися на Слобідку».
Зараз знімаюся у військовому серіалі «Курсанти». Це трагічна історія. У 1941 році Подільське артилерійське училище піднято по тривозі. Забігаючи наперед, скажу, що загинули майже всі курсанти. У цій картині я граю викладача, і, до речі, зі мною знімається ще один актор із тієї самої «Бригади» – Володимир Вдовиченков.
– Олександре Віталійовичу, у Вас певно вже є нові пропозиції?
– Так, їх дуже багато, але я поки що говорити про це не буду. Але, звісно, сподіваюся, що вже цього року в моєму кіносписку з’явиться 40-ва, ювілейна, роль.
