Тих українських людей, що залишилися без засобів існування після нападів кочівників і взяли до рук зброю для захисту свого життя, прозвали козаками. Козаки спочатку гуртувалися здебільшого біля оборонних споруд стародавніх руських князів – Острозьких, Вишневецьких, Дашковичів – і з ними виходили воювати проти татар. Далі, коли козаків побільшало, вони знаходили прихисток у відбудованих містах – Каневі, Черкасах Корсуні, Білій Церкві, Брацлаві, в усіх староствах.
На землях нинішньої Одещини козаки (на Дністрі та Дунаї їх ще називали берладниками, бродниками) жили з незапам’ятних часів. Відома й козацька звитяга. Козаки, ніби степові орли, не боялися нікого. Записана від кобзарів «Дума про козака Голоту» розповідає про перемогу над татарами.
Ой на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битім, ординськім,
То не ясний сокіл літає –
То козак Голота добрим
конем гуляє…
…Десь у мене був з кулями
гамак –
Я ж тобі гостинця дам.
Як став йому гостинці посилати,
Став татарин із коня похиляти…
Відомі й походи Дмитра Вишневецького (Байди) на допомогу православному люду з Молдови степами нинішньої Одещини. Щоправда, вони для засновника Запорізької Січі закінчилися трагічно.
1574 року козацтво знову втрутилося у визвольні справи. Молдавський господар Івоня звернувся до запорожців, щоб ті допомогли йому скинути турецьке ярмо. Гетьман Свірговський охоче згодився допомогти. Спочатку союзні війська погромили турків у Тягині (нині Бендери) у Білгороді та Браїлові. У Буджацькому степу вони розгромили татар. Та султан Селім спрямував проти християн 200 тисяч добірного війська. Загарбники переважали об’єднані сили українців та молдаван у багато разів. Більшість запорожців на чолі зі Свірговським загинула на березі Кагульського озера.
Року 1595-го у нашому краї з’являється Северин Наливайко, відомий козацький ватажок. Він знову допомагав господареві Молдови бити турків. Відомі його перемоги під Білгородом та Кілією. Козаки поруйнували татарські улуси в Буджаку і в понизов’ї Дунаю.
1609 року козаки під проводом Петра Сагайдачного вийшли в Чорне море й поруйнували турецькі фортеці Ізмаїл, Килію, Акерман (Білгород).
Навесні 1654-го, це вже у часи Богдана Хмельницького, козаки поновили морські походи на захоплені турками й татарами землі. Вони поруйнували околиці Килії й Ізмаїла.
Документи тих часів промовляють до нас назвами рідних річок Чичиклії, Кодими, Тилігула, Куяльника, Бугу, Дунаю, лиманів – Хаджибейського, Куяльницького, Тилігульського. 1672 року відомий кошовий отаман Іван Сірко на річці Куяльник розгромив татар, навіть їхнього мурзу взяв у полон.
…Вільнолюбне козацьке військо дуже муляло цариці Катерині, тому Запорізька Січ була зруйнована. Але готуючись до війни з Туреччиною, князь Потьомкін зрозумів: дуже потрібні йому запорожці. Щоб залучити козаків на російську службу, князь оголосив, що доручає старшинам Сидору Білому та Антону Головатому збирати січовиків на «козацьку» службу. На заклик Потьомкіна відгукнулося чимало запорожців. І першим прибув з півсотнею товариства полковник Війська Запорозького Захар Чепіга.
Молоді козаки сподівалися добути собі і своїм родинам вільне життя. Головатий, Білий та Чепіга випрошували у Потьомкіна для запорожців усе більше прав. Нове військове формування стало називатися Військом Вірних Чорноморських козаків.
Вирішальна роль Війська Вірних Чорноморських козаків у взятті турецької фортеці Новий Світ. Чорноморцям, трьома кінними полками та трьома пішими у кількості 3000 козаків, було наказано здобути значну опору турецького панування.
Козаки раптово наблизилися до Кривої Балки, що за сім верст від Хаджибея. З 11 по 12 вересня (за старим стилем) генерал де Рибас вирядив серед ночі два полки чорноморців та один батальйон російської піхоти на штурм фортеці. Хоча турки й чинили жорстокий опір, але запорожці тут майже не мали втрат.
У сучасній Одесі вшанована пам’ять про визволителів нашого краю від османського ярма. Іменем козаків-героїв названі вулиці, їм встановлюються пам’ятники.
…Козацьке коріння переплелося у нашій землі. Скрізь наші предки нагадують про себе – назвами поселень, грубезними кам’яними хрестами на старих кладовищах, що заросли калиною та бузком. Вони передали нам у спадок свої прізвища.
В новітні часи почало відроджуватися козацтво, але уже на інших засадах. У багатьох школах області діють козацькі організації. Пам’ятаю, прийшов якось старший онук зі школи і оголосив, що їде на змагання козачат. Потім з літнього табору привіз Диплом влучного стрільця. Порадів я разом з ним.
Молоді люди записуються у козацькі екологічні загони, загони охорони громадського порядку. Керують цими загонами офіцери запасу українського війська, відділів внутрішніх справ.
…Сплять під прапорами у степових могилах герої минулих бойовиськ. Вони вже давно побраталися з орлами. І їхні душі ширяють у небі…
