Ім’я Вікторії Тігіпко добре відоме в Україні і, звісно, в Одесі. Вона – успішна бізнес-леді, мати трьох дітей, президент Одеського міжнародного кінофестивалю та просто гарна й чарівна жінка. 

ОМКФ уже став своєрідною візитною карткою обласного центру. Зараз настало «фестивальне міжсезоння» – саме час поговорити про підсумки та перспективи кінофоруму, а також про багато які інші, не менш цікаві речі.

– Вікторіє Вікторівно, як Ви оцінюєте якісний рівень картин – переможниць кінофоруму? 

– Почну з того, що загальний рівень фестивалю – щодо організації, кількості глядачів, щодо підтримки з боку обласної та міської влади – значно зріс. Дуже втішили заповнені вщерть зали. А картини, які стали переможницями, цілком виправдали очікування. Про це свідчив небувалий глядацький інтерес і, звичайно, оцінка з боку шановних членів журі на чолі з продюсером Олександром Роднянським. 

Нагадую, що нагороду «Найкращий фільм фестивалю» здобула картина російського режисера Олександра Велединського «Географ глобус пропив» – із чудовим актором Костянтином Хабенським у головній ролі. Це непересічна робота, у ній є глибина та вірогідність характерів, а головне – нестандартний сюжет, що завжди викликає непідробний інтерес кіноманів. Фільм здобув Гран-прі фестивалю – статуетку «Золотий Дюк». Така ж нагорода у режисерів картини «Параджанов» Олени Фетисової та Сержа Аведикяна. Найкращою акторською роботою визнано гру Ліки Баблуані та Маріам Бокерії у фільмі «В квіту». До речі, це перша нагорода юних грузинських акторок, яку вони здобули саме в Одесі. Призу за найкращу режисуру був удостоєний режисер фільму «Ланчбокс» Рітеш Батра. Також відзначу, що цього року на сцені оперного театру вперше було вручено нагороду за найкращий український повнометражний фільм. 

Я вважаю, що ОМКФ уже досягнув певного якісного рівня. І у нас є своя глядацька аудиторія. Але я впевнена, що найбільше та найкраще у нас іще попереду, – як за якістю, так і за кількістю. А наступний фестиваль, який відбудеться в липні 2014 року, буде ювілейним – п’ятим за ліком. І це накладає на мене та всю нашу команду додаткову відповідальність. Таємниць не розкрию, але можу обіцяти, що він запам’ятається всім учасникам – режисерам, акторам, членам журі, а головне – глядачам. 

– А які фільми до душі Вам як кіноглядачці?

– Я дивлюся артхаус і арт-мейнстрим. Це те, що я знаю, на чому розуміюся. 

– А конкретніше – улюблені кінороботи?

– Коли дивишся до 300 нових фільмів на рік, щоб дібрати якісь із них до нового фестивалю, уже практично не залишається часу на перегляд улюблених картин… 

Мені дуже подобаються роботи Квентіна Тарантино, Вуді Аллена, братів Тарден, з російських – наприклад, Андрія Звягінцева. Також люблю старе радянське та нове російське кіно. Але часу обмаль. Навіть не слідкую за своїми телеінтерв’ю.

– Вікторіє Вікторівно, нагадаймо нашим читачам, як виникла ідея проведення такого грандіозного кінофоруму?

– Почну з того, що ми разом із Денисом Івановим уже давно займаємося підтримкою артхаусного кіно в Україні. Ще за три роки до появи фестивалю у великих містах-мільйонниках проходили міні-фестивалі тематичного характеру – нове німецьке кіно, нове іспанське кіно, нове французьке кіно тощо. Фестивалі проводилися київською кінокомпанією «Артхаус трафік», де я є співзасновницею. Отож, ми з Денисом якось сиділи в кафе, обговорювали переглянуті кінофільми й подумали, що час би вже зробити щось масштабніше. Ідею підхопили наші колеги, і ми вирішили зробити цей фестиваль в Одесі. Буквально за кілька місяців продумали програму, склад журі та перелік почесних гостей. Ми знали, що буде складно: як перший раз – у перший клас. І проте тоді, 2010 року, все вдало склалося.  

– У Києві багато років уже проходить відомий фестиваль «Молодість». Чи можна вважати його Вашим основним конкурентом?

– Ні, ми – не конкуренти, ми – друзі. З генеральним директором фестивалю Андрієм Халпахчі ми дружимо багато років. До речі, він завжди входить до складу журі одеського, а я своєю чергою – до складу журі їхньо­го фестивалю. Разом ідемо кінодорогою. 

– Вікторіє Вікторівно, коли Ви вперше побували в Одесі?

– Ще школяркою. Відтоді приїжджала сюди багато разів. Безумовно, на мій вибір місця проведення фестивалю вплинула й особиста симпатія до цього чудового південного міста.

– Ваш чоловік – відомий український політик. А які у Сергія Леонідовича кіновподобання? 

– Сергій – справжній кіноман. На жаль, у зв’язку з великою завантаженістю на роботі в нього немає змоги дивитися так багато фільмів, як я дивлюся. Іноді виходить просто переглянути якусь прем’єру разом. Коли ми всією родиною на відпочинку, дивимося щось цікаве обом. Сергієві подобаються гарні картини будь-яких жанрів, і багато в чому наші смаки збігаються. До речі, він завжди намагається викроїти час і приїхати на Одеський кінофестиваль. 

– А яку музику Ви любите?

– Мелодійну, а якщо конкретніше, то це як західна, так і вітчизняна музика 90-х років. Можу назвати дует «Modern Talking», квартет «АBBA», італійських виконавців Тото Кутуньо, Аль Бано й Роміну Павер. Можу із задоволенням послухати Аллу Пугачову та групу «Земляне». І цей список ще можна продовжувати. 

– До речі, а Ви ніколи не хотіли стати акторкою?

– Ви знате, ні. Взагалі, коли я була маленькою, мама брала мене до кінотеатру – вона дуже любила індійське кіно. Відтоді і я полюбила кіно, поступово навчилася розрізняти добре та зле. Не люблю блокбастерів. Моє кіно, як я вже казала, – це артхаус, фільми, що змушують думати та шукати розв’язання проблем, які, на перший погляд, видаються нерозв’язними. Я вважаю, що саме в цьому й полягає велика сила кіномистецтва.

– Як Ви вважаєте, чи може нове українське кіно домогтися міжнародного визнання?

– Безумовно. Завжди потрібно шукати талановитих людей і давати їм можливість навчатися. Наприклад, під час Одеського кінофестивалю ми організували Літню кіношколу для всіх охочих, щоб людина, навіть не пов’язана з кіно, могла відчути себе актором і режисером. Україна була й залишається багатою на таланти, їм просто потрібно допомогти, вчасно помітити та подбати.

– Вікторіє Вікторівно, що Ви можете побажати одеситам?

– Найкраще побажання – бути здоровими й завжди залишатися справжніми кіноманами. Скажу, що від Одеси й одеситів завжди йде позитивна хвиля. Безумовно, саме велике зацікавлення одеситів щодо кіно сприяє розвиткові нашого фестивалю. Багато хто з людей, які приїжджають сюди, бачать це зацікавлення, і так чи інакше, хочуть долучитися до цього руху. У нас уже були гості з понад 30 країн світу, і це ще не межа. Наш фестиваль – дуже відкритий, емоційний і творчо насичений. На відкритті й закритті завжди море оплесків, і це суто одеський чинник, який дуже позитивно впливає на фестиваль.

Довідка

Вікторія Тігіпко народилася в Києві 17 серпня 1973 року. З відзнакою закінчила Київський інститут народного господарства (зараз КНЕУ). Продовжила освіту в Австрії. Знає англійську, німецьку, французьку та італійську мови. 

Сьогодні Вікторія Тігіпко – керуюча директорка венчурного фонду «TA Venture». У 2010 році вона ввійшла до рейтингу «25 найуспішніших бізнес-леді України» (23-тє місце), а 2011-го посіла 13-те місце в рейтингу «100 найвпливовіших жінок України». У 2012 році Вікторюя Тігіпко включено до рейтингу «TOP 100 найвпливовіших українців». 

Хобі – кіно, джаз, сучасне мистецтво, йога, гірські лижі. У дитинстві серйозно захоплювалася музикою – з відзнакою закінчила Київську дитячу школу мистецтв ім. Жуковського за класом гітари.

Із чоловіком – політиком Сергієм Тігіпком виховує трьох дітей – Тимофія (2002 р.), Анастасію (2005 р.), Леонтія (2008 р.)