Цього року виповнюється 195 років від дня смерті талановитого архітектора та фортифікатора, людини, завдяки якій Одеса відбулася як успішний морський порт і торговельне місто. Ім’я цієї людини – Франц Де-Волан.
Письмові джерела вкрай скупо відображають його дитинство та отроцтво. Він народився у 1752 році в голландському місті Антверпен. Молоді роки провів у голландських поселеннях в Північній Америці. Там він вперше познайомився з інженерією як частиною військовий справи. Є відомості, що майбутній архітектор Одеси боровся проти англійців у роки війни північноамериканських штатів за незалежність. Після повернення на батьківщину брав участь у складанні атласу південно-східної частини Голландії. У березні 1786 року Франц Де-Волан вийшов у відставку.
Важливим джерелом, що висвітлює перебування Де-Волана в Російській імперії, є його щоденники, вперше опубліковані наприкінці 1990-х років.
Він пише про свій вступ на російську службу: «Я був прийнятий на військову службу в Росію з волі російської імператриці через її посланця в Гаазі пана Каличева 25 вересня 1787 року».
У 1789-1790 рр. талановитий та відносно молодий інженер-фортифікатор брав участь у боях російсько-турецької війни, перебуваючи у підпорядкуванні князя Потьомкіна, паралельно розробляючи план будівництва міста Миколаєва і «відволікаючись» на облогу Кілії та Ізмаїла.
У 1791 році Де-Волан одержав завдання зняти топографічні плани земель між Бугом і Дністром, додавши до них примітки статистичного характеру. Тоді ж йому було присвоєно військове звання підполковника. За успішне виконання вкрай складного доручення Де-Волана порівнюють з іншим картографом українських земель – знаменитим Бопланом та його описом українських територій середини XVII століття.
У цей час йому доводиться мати справу з облаштуванням одночасно багатьох населених пунктів. У цілому Де-Волан вів будівництво одразу семи міст: Григоріополя, Тирасполя, Овідіополя, Вознесенська, Миколаєва, Одеси (Хаджибея), а також Новочеркаська на Кубані.
«Хаджибей (потім Одеса) служив раніше туркам, і цю затоку слід було використовувати в системі оборони. Потьомкін мав намір тримати тут свої летючі флотилії запорожців», – пише Де-Волан у щоденниках.
Після великої підготовчої роботи він посилає план майбутнього міста до Санкт-Петербурга, на затвердження імператриці. Під 1794 роком у записках архітектора знаходимо такі рядки: «проекти відправив до Петербурга із подробицями проектів порту Хаджибея, для того щоб почати протягом літа 1794 року будівельні роботи в порту, який тепер мав стати і торговельною гаванню, що відкриває вихід на Дністер до провінцій Волині і Подолії, нещодавно відвойованих у Польщі».
Після смерті імператриці Катерини II Франц Де-Волан, скривджений новим царем Павлом I, вирішує полишити межі Російської імперії. Якийсь час він серйозно розглядав варіант виїхати з Росії назавжди. Однак монарх перемінив гнів на милість, і Де-Волан залишився на службі чиновником у Департаменті водяних комунікацій. На короткий час він навіть встигнув відвідати Одесу – свій головний проект.
Уся наступна діяльність інженера та архітектора була пов’язана з департаментом. Під його керівництвом було закінчено будівництво Огінського каналу. Він брав особисту участь у будівництві порту в Таганрозі та інших споруд по р. Кумі, Тереку, Маничу та Старому каналу. Протягом десяти років, як член департаменту, Франц Де-Волан управляв усіма підприємствами щодо інспекції Дністра, Німану, Оки, Волги та інших річок.
Тисячокілометрові переїзди і походи підірвали здоров’я вже літньої людини, і 30 листопада 1818 року Франца Де-Волана не стало. Його поховали на Волковому лютеранському цвинтарі Санкт-Петербурга.
Пам’ять про талановитого архітектора та інженера зберігає вдячна Одеса. Погруддя голландця прикрашає центральний в’їзд до Одеського морського торговельного порту. Іменем Де-Волана названо музей морського порту.
