Ірина Токарчук – відома одеська акторка театру та кіно. Багато хто її пам’ятає за колоритною роллю тітки Сими з телепрограми «Джентльмен-шоу», хоча ще перед тим Ірина Сергіївна зіграла чимало різнопланових ролей, як у театрі, так і в кіно.
Про свій великий творчий шлях, зустрічі з відомими акторами, плани на майбутнє та багато чого іншого Ірина Токарчук розповіла в інтерв’ю нашому кореспондентові.
– Ірино Сергіївно, пропоную традиційне запитання нашої рубрики: яка Ваша перша роль у кіно?
– Ви знаєте, мені важко згадати, який це був фільм, бо це був геть маленький епізод у масовці. У тій картині в Одесі знімалася Любов Поліщук. А от уже перша серйозна роль у кіно була у фільмі Кіри Муратової «Серед сірих каменів». 1982 рік, я – студентка Держінституту театрального мистецтва. Поїхала на зйомки до Кам’янця-Подільського, де познайомилася з Кірою Георгіївною.
А потім була роль у відомому фільмі «Зелений фургон». Я там зіграла якусь із дівиць «малини» на бандитській зустрічі.
Потім мені знову пощастило – зіграла в картині «Самотнім надається гуртожиток». Знімали в Орєхово-Зуєво. А я сама до цього жила в общазі й добре була знайома з такою обстановкою. У картині знімалися вже відомі Олександр Михайлов, Наталя Гундарєва. Там же я подружилася з багатьма молодими акторками, наприклад, з Тетяною Агафоновою.
– Ви також працювали з Богданом Ступкою, що вже пішов від нас…
– Так, причім знімалася з Богданом Сильвестровичем у кількох картинах. Можу згадати фільми «Стріляти негайно» і «Сонька – Золота ручка». От у «Соньці» Богдан Сильвестрович зіграв батька Соньки, а я – няньку. Знімали росіяни, а ми були вдвох з України, усі решта – пітерці. Зйомки відбувалися переважно ночами за межами Одеси. Ми їхали в машині й розмовляли. Востаннє бачилася з ним у Києві, на кінофестивалі. Разом з Богданом Сильвестровичем ми давали прес-конференції, бо від України в конкурсній програмі був той самий фільм «Стріляти негайно».
Взагалі з Богданом Сильвестровичем ми дуже багато спілкувалися. Скажу, що він дуже простий і водночас складний. До речі, я знала, що він серйозно хворий, але не від нього самого, а від деяких спільних знайомих. Ступка завжди був зібраний на майданчику, і ніхто не помічав, як йому погано. Можу навести ще один приклад – я знімалася з Георгієм Жжоновим. Йому було вже за 80 років, і він стояв на холоді й мерзнув, але навіть оком не моргнув. Жжонов був настільки вольовою людиною – у нього було такий гарт після всіх цих сталінських таборів, де він сидів, і це вражало. Це зараз «молодняк» може приїхати й сказати: «Мені у вагончик треба це, це й це». А з великими людьми працювати було саме задоволення. От, пам’ятаю, як знімалася з Оленою Яковлевою – так вона собі ніколи не дозволить бути осторонь від когось. Якщо якийсь актор стоїть і мерзне, то вона неодмінно його покличе до себе. А молодь справді інша – у них уже є агенти, вимоги, «райдери», і починається вся ця метушня.
– Ви згадали картину Віллена Новака «Стріляти негайно». Як Вам працювалося з актором Юрієм Степановим, який згодом трагічно загинув у ДТП?
– О, це для мене болісна тема, я була в шоку, коли довідалася, що Юра трагічно загинув. Я з ним дуже подружилася на зйомках цього фільму. Юра був дуже милий та уважний чоловік, а актор – потрясний. До речі, на кінофестивалі, який заснував Богдан Ступка, Юра вже посмертно одержав нагороду…
– Ірино Сергіївно, у Вас, треба визнати, дуже фактурна зовнішність. Часто впізнають на вулиці?
– Постійно! Коли люди підходять і говорять добрі слова – це приємно, тішить. Але буває й навпаки – дратує, втомлює настирливість. Адже я іноді можу бути не в формі, скажімо, дещо підпухнути, а люди бачать і відразу думають – он, дивіться, тітка Сима запила, хоча насправді тітка Сима, тобто я, взагалі не п’ю. Але часом ставлюся до цих поглядів і чуток по-філософськи – усі ми люди, а людям властиво щось вигадувати.
Я звичайна людина – їжджу в громадському транспорті, усе бачу й чую. Тому мені дуже просто працювати на знімальному майданчику, адже я не відсторонена від звичайного життя.
– А тітка Сима Вам самій не набридла?
– Дуже добре, що вона мене, можна сказати, веде по життю, адже цей акторський типаж вплинув на мою творчу кар’єру. Я завжди кажу, що якби була Симою в житті, то мені б у будь-якому разі дуже легко жилося. Не знаю, як цей образ виник, якось спонтанно, сам собою з того одеського життя, яке я добре пам’ятаю. Адже раніше у старих наших двориках усі одне одного знали, все розповідали, як борщ варити, як дитину купати та сповивати. У шахи й доміно грали, не лаялися, а дружили. Це все в характері у справжніх одеситів, яких зараз дуже мало.
– А інші артисти ображаються, коли до них чіпляють ярлика якогось одного персонажа…
– Так, це буває, як наприклад, Олександр Дем’яненко не любив, коли його постійно називали Шуриком і показували пальцем вслід. А я з цього приводу навіть жартую й кажу, що, коли помру, на пам’ятнику напишуть: «Її звали Сима!». У мене вже було багато випадків, коли люди приходили на виставу, а потім ішли за лаштунки й говорили: «Ми піввистави не могли зрозуміти, де ти». Мені це дуже приємно, що вони не знаходили Симу на сцені.
– Розкажіть про Вашу нещодавню роботу в кіно.
– Торік я закінчила зйомки в російському серіалі «Я прийду сама», причому його знімали в Києві. Грала кербуда, яка все завжди знає, усе чує й усім керує. І знову ж режисер мене просив зіграти мовби роль Сими, але під іншим іменем.
Зараз я чекаю нових зйомок, але поки що говорити не буду, щоб не наврочити, бо проект не стартував.
– В інтернеті є цікаве фото, де Ви разом з відомим російським телеведучим Андрієм Малаховим.
– Я їздила до Москви на зйомки передачі «Велике прання». Це було давно – ще на початку 2000-х років. З Андрієм було дуже приємно познайомитися й поспілкуватися, він – дуже розумна та вихована людина. До речі, потім я ще раз приїжджала до нього на зйомку програми, яка була присвячена Одеській кіностудії.
– Я знаю, що Ви також добре знайомі з акторкою Нонною Гришаєвою.
– Так, з Нонною ми познайомилися, коли їй було ще 16 років. Грали в новорічній казці «Принцеса на горошині», вона – принцесу, а я – королеву. Це була така збірна одеська вистава. Принца зіграв нинішній директор ТЮГу Євген Бубер. Тоді ми всі дуже подружилися. До речі, коли Нонна приїжджає до Одеси, то ми завжди спілкуємося, і я їй кажу: «Ти – справжня королева», а вона мені: «Ні, це ти – королева, а я – принцеса». Я бачила її нову виставу «Варшавська мелодія», і мені дуже сподобалося.
– Ірино Сергіївно, а що Ви любите з музики?
– Люблю так звані емігрантські пісні – Олександра Вертинського, Петра Лещенка – це те, що я колись слухала в дитинстві та юності і слухаю досі. Також люблю й сучасний французький шансон, наприклад Гару та Патрісію Каас. До речі, я була недавно на концерті Каас в Одесі й одержала величезне задоволення.
– І останнє запитання. Скажу щиро, воно не з веселих. Які, на Вашу думку, перспективи в одеського кіно?
– Одеська кіностудія – це мій рідний дім. Я знімалася там від самого початку своєї кар’єри й застала дуже багатьох хороших акторів. А які були режисери: Олександр Павловський, Віллен Новак, Вадим Костроменко. Я знала знаменитого директора кіностудії Геннадія Збандута – це був тато для всіх акторів, дуже добра людина. Взагалі для мене всі працівники кіностудії були найрідніші люди, і зараз, коли я з кимось зустрічаюся, то дуже радію. Я щаслива, що багато хто живий, але шкода, що вони не молодіють, а старіють. З новим керівництвом студії не знайома, але чула, що там зараз відбуваються зміни на краще. Подивимося, що вийде, і в усякому разі я бажаю їм успіху й дуже сподіваюся, що кіностудія почне робити нові якісні фільми – не гірші тих, за якими її знають в усьому світі.
– Спасибі за інтерв’ю. І, як кажуть в Одесі, будьте нам здорові!
Довідка
Ірина Токарчук народилася 20 липня 1959 року.
В 1983 році закінчила Держінститут театрального мистецтва (Москва).
Працювала в драматичному театрі м. Орєхово-Зуєво. Акторка Одеського російського драматичного театру й Одеського Будинку клоунів. З 1992 року – акторка гумористичної телевізійної програми «Джентльмен-шоу».
Брала участь у роботі проекту «Маски-шоу», грала в театральних постановках цього проекту: «Отелло», «Орфей та Еврідика», «Ромео та Джульєтта».
Величезну популярність Ірина Токарчук здобула завдяки ролі тітки Сими з одеської комунальної квартири («Джентльмен-шоу») разом з актором Яковом Гоппом, що зіграв чоловіка Яшу.
Знялася в понад 50 фільмах і серіалах, серед яких – «Життя та пригоди Мішки Япончика», «Посмішка Бога, або Суто одеська історія», «Розвідники. Війна після війни», «Кілечко з бірюзою», «Іван Подушкін. Джентльмен розшуку-2» та ін.
